Батько заявив, що зимуватиме в холодному дачному будиночку і зажадав створити йому комфортні умови. А у мене немає таких коштів

Декілька років тому ми з дружиною купили дачний будиночок. Ми там переважно влітку час проводимо: шашлики, город. Усе як у людей.

А цього разу ще й на початку жовтня туди поїхали, щоби консервацію на зиму зробити. Зайшли до хати, а там картина маслом. Все розкидано, перевернуто, скло валяється, мабуть, розбили вікно. Загалом, будиночок наш обчистили! Я, звичайно, не очікував такого. Наче район спокійний, сусіди пристойні, а от на тоб.

Винесли трохи: допотопний телевізор, який і так уже давно збиралися викинути, та старі інструменти з сараю. Збитки по грошах невеликі, навіть копійчані, але все одно неприємно.

Ми з дружиною особливої ​​проблеми в цьому не побачили і засмучуватися не стали. Навели лад і почали консервувати овочі. У цей час мені зателефонував батько, мовляв, дізнатися, як справи та чим займаємось. Ну, я йому і розповів про подію на дачі.

– Нікуди не йдіть, я зараз приїду! – розхвилювався батько.

– Тату, та навіщо? Тут справ на півгодини, – я спробував відмовити його від цієї витівки.

– Нічого не знаю! Все! Чекайте! – скомандував чоловік.

Батько в мене пенсіонер, тому я не ображаюся на його настирливість. Живе він сам. Вдома сидіти нудно, от і метушиться з кожного приводу. Напевно, хоче почуватися значущим, ніби без нього ми не вирішимо проблем.

Тато приїхав уже хвилин за двадцять, дуже поспішав до нас. Він вийшов з машини, походив по будинку з важливим виглядом, пройшов у сарай і також діловито оцінив обстановку.

– Це не діло! Злодії ще раз сюди залізуть, тут он скільки добра! Вони так не залишать! Треба щось вирішувати! – виніс вердикт батько.

– Тату, та перестань, тут виносити нічого! Та й узяли вони один мотлох. Я б його й так викинув, просто руки не доходили, – заспокоював його я.

Але батько тільки дужче спохмурнів і почав дзвонити своїм друзям, щоб порадитися. Звичайно, це затяглося на годину, а може й більше. Ми з дружиною весь цей час закочували банки. Коли роботу було зроблено, ми сіли за стіл випити чаю і, звичайно, запросили тата.

– Потрібно швидше додому збиратися, вже темніє, – сказала моя дружина.

– Я цієї зими нікуди не поїду. Буду тут жити, будинок сторожити, – несподівано оголосив тато.

Ми засміялися. Подумали, що він жартує. Але батько цілком серйозно повторив, що взимку житиме тут.

Я почав пояснювати, що будиночок літній, у холоди тут жити неможливо. Мало того, що опалення немає, то і каналізація взимку замерзає – води не буде, а електрика взагалі з перебоями працює.

– Тоді утеплюй, роби опалення та все інше. Адже я заради дому і вас усіх тут залишусь, – гнув свою лінію тато.

Я, щиро кажучи, впав у ступор, оскільки такі вкладення з мого боку зараз не заплановані. В мене дружина, двоє дітей, іпотека. Самі розумієте, куди йдуть гроші.

Спробував ще раз пояснити батькові, що будиночок на зимівлю взагалі не пристосований: стінки тонкі, труби на морозі можуть полопатись, та й все одно холодно буде, хоч увесь будинок обклади утеплювачем.

– Це не мої проблеми! Я тебе виховав, на ноги поставив – тепер твоя черга мені комфорт створити! – заявив він у відповідь.

Я не проти того, щоб створити татові цей самий комфорт, але навіщо робити його на дачі? Чому б не у квартирі? Адже мало того, що сюди казна скільки грошей потрібно вкласти, так ще й як же я залишу тут старого одного? А якщо йому погано стане? Сюди швидка поки що доїде – коні рушиш, а в тата з серцем проблеми. І зв’язок тут вічно барахлить.

Почалася у нас суперечка. Але переконати батька так і не зміг. Він упертий, як осел. А я розумію, що якщо влізти в цю витівку з утепленням та опаленням, це влетить у копійчину, яку я просто не потягну.

З одного боку, начебто й справді, батько все життя заради сім’ї працював. А з іншого, якщо зараз усі гроші в цей будинок вбухати, то нам на життя нічого не лишиться.

– Поїхали додому! Зима прийде, там побачимо! – психанув я і попрямував до машини.

– Коли холоди прийдуть, вже пізно щось робити! Ну, безсовісні! – усю дорогу до будинку батько бурчав.

Увечері ми з дружиною ще раз обговорили нашу проблему і вирішили, що ні про яку зимівлю на дачі не може бути мови. Нехай тато лається і ображається. Натомість у місті він під наглядом, а нам спокійніше.