– Невже ти думаєш, що я платитиму їхні борги – запитала я чоловіка, дізнавшись, що його мати вирішила продати мою машину

У під’їзді Іра машинально намацала ключі у кишені пальта, відчинила двері та увійшла до квартири. Вона з тихим зітханням опустила на підлогу важкі пакети із продуктами. Вдома її зустріла тиха музика, що лунала з вітальні. Саме там і розташувався Дмитро. Він був так занурений у свої справи, що навіть не помітив повернення дружини.

Вона дивилася на відстороненого мовчазного чоловіка. І щось усередині турбувало її вже кілька днів. Ще Тетяна Петрівна, її свекруха, останнім часом поводилася дивно, і ці розмови про гроші – вони то спливали, то затихали, як тільки Іра з’являлася, наче щось важливе намагалися приховати. Але поки що Ірина не розуміла, що саме її турбує і тому просто спостерігала за тим, що відбувається. Часом, заспокоюючи себе думками, що їй це все здається.

– Привіт, – Ірина поставила пакети на стіл і пройшла до вітальні. Дмитро, піднявши погляд від телефону, відповів їй зі звичною усмішкою.

– Привіт. Як минув день?

Звичайне питання, на яке вона механічно відповіла, але відчуття чогось невловимого не відпускало її. Хоч Діма і був поряд, але він ніби віддалився. Його поведінка змінилася. Дмитро все частіше відходив від себе, уникав розмов про гроші і дивно реагував, коли Іра згадувала його матір.

Від приготування вечері Іру відвернув дзвінок телефону.

– Тетяна Петрівна забула свій телефон, – пробурмотіла вона собі під ніс.

Діма був у душі, передати йому телефон не виходило. Іра подумала, що дзвінок може бути важливим, тож вона подивилася на екран. Дзвонив Віктор. Ірина невиразно пригадувала, що так звали друга свекрухи. Вона машинально прийняла дзвінок. Співрозмовник одразу включився у розмову, ось тільки тема неприємно здивувала Іру.

– Так, машину треба продавати, я вже все вирішив. Гроші від машини Ірини підуть на погашення основного боргу, і мені буде спокійніше, – сама не зрозуміла, як натиснула кнопку скасування.

Слова вдарили як грім серед ясного неба. Ірина завмерла на місці, її думки закружляли в плутанні: “Який продаж машини? Що за борги? До чого тут її машина?”

Секундами пізніше, коли свідомість почала прояснюватись, у грудях почала розгорятися агресія. Це було її власне майно, куплене на її гроші, і ніхто, крім неї самої, не мав права їм розпоряджатися: “Тетяна Петрівна. Це все вона. Знову суєт носа куди не просять. Я повинна все з’ясувати”.

Іра згадала, що буквально вчора вони обговорювали з Дмитром невеликі накопичення та плани на відпустку, і жодного слова не було сказано про якісь борги. Її чоловік промовчав, приховавши важливу частину істини. “Чому він нічого не сказав?”

Ірина повернулася на кухню, відчуваючи, як лють зростає всередині неї, але стрималася, вирішивши дочекатися розмови з чоловіком. Коли Дмитро вийшов із душу, він помітив її напружений вираз обличчя.

– Все добре? – невпевнено спитав Діма, хоча він здогадувався, що щось трапилося.

– Нам треба поговорити. Тетяна Петрівна зі своїм другом хоче продати мою машину?

Діма завмер, він намагався підібрати правильні слова.

– Але як ти дізналася? Іра, це тимчасове рішення… – почав він. – Це просто один із варіантів вирішення проблеми.

– Тимчасове рішення? – Ірина відчула, як почервоніло обличчя, видаючи її гнів. – Ти вважаєш нормальним продавати мою машину, щоби покрити їхні борги? Це їхні проблеми, Дмитро! Не наші!

Чоловік розгубився, у голові у нього крутилися тисячі думок. Він не сподівався, що Ірина скаже щось подібне. Однак замість того, щоб перепросити, Дмитра спробував пом’якшити ситуацію.

– Ми все вирішимо, Іра. Мама просто у скрутній ситуації, і це тимчасово. Ми потім купимо нову машину… Ми справді вже перебрали купу версій.

Його слова були дуже різкими. Ірина вже не могла приховувати свого розчарування та образи. Він не тільки не підтримував її, а й, схоже, брав бік матері. Гнів Ірини перетворився на холодне усвідомлення. Вона нарешті зрозуміла, що Діма завжди так чинив. Чоловік ігнорував її почуття. І все для того, щоб стати на бік матері.

– Ти навіть не розумієш, що відбувається, – майже вигукнула Ірина. – Ця машина – моя. Моє майно. І ніхто не має права вирішувати за мене, що з ним робити.

Дмитро відвів погляд, немов уникаючи її слів.

– Це просто вимушений захід, Іра. Як до тебе не доходить? Ти завжди була розумною, ти розумієш, що іноді потрібно йти на компроміси заради сім’ї.

Ірина не витримала і підійшла ближче, її голос став твердішим.

– Це не компроміс, Діма. Це зрада. Я завжди підтримувала твою сім’ю, допомагала коли могла. Але зараз бачу, що мене використовують. Твоя мати не просто влізла у борги. Вона вважала, що може розпоряджатися моїм життям та майном. А ти, Діма, боїшся сказати їй “ні”. Ти вважаєш, я миритимуся з цим?

Дмитро зітхнув. Він знову намагався знайти слова, щоб виправдати матір.

– Іра, ти сама бачила, як важко їй зараз. Якщо ми зможемо допомогти, чому б і ні? Це ж машина просто “залізяка”, навіщо прив’язуватись до речей, ти зможеш потім купити іншу…

– А що далі? – Ірина нахилила голову набік, уважно дивлячись йому в очі. – Завтра вирішить продати квартиру? Чи взяти новий кредит на моє ім’я? Ти завжди йтимеш на поводу у матері? Як же я раніше не роздивилась цього!

Запитання повисли в повітрі. Дмитро мовчав, відповіді у чоловіка не було. Ірина відвернулася від чоловіка.

– Ти бачиш, що діється? Дозволяєш Тетяні Петрівні розпоряджатися нашим життям. Дозволяєш матері влазити у наші справи. Може, тобі це і нормально. Але я таке ставлення терпіти не збираюся.

Ірина завжди намагалася налагодити стосунки зі свекрухою. Вона терпіла закиди та критику. Але це вже було надто. Ірина відчувала, як поступово між ними із Дмитром виростає стіна. І чим більше вона намагалася пробитися через неї, тим сильніше чоловік віддалявся.

Того вечора вечеря пройшла мовчки. Але напруга в кімнаті була нестерпною. Ірина намагалася зібратися з думками. Але в її голові звучала какофонія з уривків фраз та неприємних спогадів. Як давно вони востаннє говорили по-справжньому? Як давно Дмитро почав ховати від неї такі важливі речі?

Її внутрішній голос казав їй: “Час щось змінювати”. Але чи була вона готова до цих змін? Питання стояло гостро. Події останніх тижнів підштовхнули Іру до точки неповернення.

Наступного ранку Іра прокинулася з важким серцем. Розмова з Дмитром була лише початком. Чоловік нічого не сказав Ірині ввечері, не вибачився і не спробував порозумітися. Діма просто пішов спати, наче вони посварилися через продукти в магазині. Це мовчання змушувало Ірину сумніватися: а чи не був він весь цей час таким? Просто вона раніше не помічала?

Іра зіткнулася з Дімою дорогою на кухню. Несподівано вона випалила:

– Мені треба поговорити з твоєю мамою.

Дмитро здивувався, і маска його спокою дала тріщину.

– Навіщо? Мама вже все вирішила, і ми можемо обговорити це пізніше.

– Не пізніше, а сьогодні, – її голос був твердий. Вона більше не збиралася чекати, коли чужі рішення почнуть впливати на її життя. – Я поговорю з нею сама.

Він щось пробурмотів, але Ірина вже була сповнена рішучості. Вона знала, що не може більше терпіти маніпуляції Тетяни Петрівни та мовчання Дмитра. Попереду був важкий день.

Прихід Іри анітрохи не здивував Тетяну Петрівну. Свекруха зустріла Ірину з посмішкою, вдаючи, що нічого не сталося.

– Ірина, люба, рада тебе бачити. Як справи? – як ні в чому не бувало запитала вона, пропонуючи чай.

Але в Ірини не було часу на порожню балаканину.

– Ви збираєтеся продати мою машину, – сказала Іра. – Як ви посміли приймати такі рішення за моєю спиною?

Обличчя Тетяни Петрівни застигло. Однак свекруха швидко прийшла до себе, знову перетворившись на незворушну матір.

– Іра, ну навіщо так гостро реагувати? Це лише машина. Ми у скрутній ситуації, і я подумала, що це допоможе. Хіба не важливо допомогти рідні?

– Допомогти? – Ірина відчула, як у її грудях закипає обурення. – Я вже стільки років допомагаю вашій родині! Я не відмовлялася допомагати і в важкі часи, але це просто нахабство. Це не ваше майно. Ви навіть не порадились зі мною.

Тетяна Петрівна примружила очі, наче оцінюючи Ірину, намагаючись зрозуміти, як далеко та готова зайти.

– Я хотіла поговорити з тобою, а потім подумала, що чоловік – голова сім’ї, – тихо промовила вона. – Сина навіть умовляти не довелося, одразу погодився допомогти. Спершу навіть гроші давав, але цього мало. Адже ми всі одна сім’я. Що поганого в тому, щоб іноді жертвувати заради сім’ї?

Ці слова вдарили Ірину як ніж. Вона згадала всі свої жертви – і матеріальні, і емоційні. Скільки разів вона поступалася, щоб не псувати стосунки. Скільки разів вона заплющувала очі на дрібні неприємності заради миру в хаті. Але зараз це було надто.

– Бути сім’єю – не означає розпоряджатися чужим майном. Якщо ви вважаєте інакше, наші погляди на сім’ю сильно відрізняються.

Тетяна Петрівна зневажливо подивилася на невістку. Але Ірина вже була біля дверей.

– Машину продати я не дозволю, – голос Іри тремтів. – Потрібні гроші? Тоді шукайте інші способи збагатитися.

Тетяна Петрівна нічого не відповіла. Вона відвернулася до вікна, наче ця розмова їй набридла. Ірина зрозуміла, що діалог закінчено. Ірина сказала все, що хотіла. Більше порушувати неприємну тему вона не збиралася.

***

Коли Ірина повернулася додому, Дмитро сидів у вітальні. Чоловік явно чекав на повернення дружини. Діма покосився на Ірину.

– Ти говорила з мамою? – Запитав він.

– Так. І я ясно дала зрозуміти, що машину продати не вийде, – сухо відповіла Ірина.

Дмитро зітхнув, чекаючи на продовження. Але Ірина не мала сил на чергову сварку. Розмова зі свекрухою вимотала її. Проте Ірина відчувала дивне полегшення. Нарешті, вона все висловила все, що хотіла.

Але Дмитро не здавався.

– Іра, зрозумій, у мами не було злого наміру. Вона просто у скрутній ситуації. Нам треба її підтримати…

– Підтримати? – голос Ірини задзвенів від обурення. – Я підтримую вашу родину вже шість років! Я допомагала з грошима, організовувала свята, вирішувала ваші проблеми, коли ти не міг. Але тепер, Дмитре, цього достатньо.

Він мовчав, але його погляд говорив: він не розумів, про що вона. Він її жертви були чимось звичайним, тим, що сприймалося як належне.

Іра підійшла до чоловіка і зазирнула Дімі у вічі.

– Тетяна Петрівна перейшло всі межі, ти хіба не бачиш? Мама розпоряджається моїм життям, а ти потураєш. Діма, ти дозволяєш свекрусі маніпулювати нами. Я не хочу так жити.

Дмитро відвів погляд.

– Я просто… не хочу конфліктів, – промимрив він. – Це все тимчасово, Іро. Ми зможемо впоратися…

Але її терпець уже урвався.

– Наші стосунки для тебе нічого не означають. Мама та її кредити для тебе важливіші, Діма, – Ірина проковтнула грудку в горлі. – Але ж я так більше жити не можу. У мене теж є почуття, любий.

Діма спробував наблизитись, взяти дружину за руку. Але Ірина відступила.

– Я думаю, нам треба розійтися, – сказала вона нарешті, відчуваючи, як слова виходять насилу, але все ж таки знаючи, що це правильне рішення.

Дмитро завмер.

– Розійтися? – Діма не вірив своїм вухам. – Ти хочеш мене покинути. Іра, скажи, що ти жартуєш…

– Ні, я серйозно думаю про це. Нам потрібен час, щоб все обміркувати. Я більше не можу так. Мені треба подумати про себе.

Він знову спробував щось сказати, але Ірина вже ухвалила рішення. Дружина почала збирати речі.

Наступного дня Іра з’їхала на орендовану квартиру, подалі від Діми та його матері. Тут ніхто від неї нічого не вимагав і не просив.

Ірина довго дивилася у вікно, спостерігаючи за випадковими перехожими. Думки постійно поверталися до останніх шести років. Ірина згадала, як усе починалося: кохання, стосунки, сім’я. Але з роками щось змінилося. Ірина бачила, як поступово її жертви та поступки стали сприйматися як даність. Тепер бажання та мрії Іри нікого не хвилювали.

Іра знала, що не може повернутися до колишнього життя. Вона змінилася. Вона стала сильнішою, усвідомила свою цінність. Її машина, як і її життя, більше не буде використана заради чужих інтересів.

***

Минуло кілька місяців після їхнього розставання. Ірина не шкодувала про ухвалене рішення. Усі сили були зосереджені на кар’єрі та планах, які відкладалися через проблеми у сім’ї. Більше Ірі не треба було комусь щось доводити.

Одного вечора телефон Іри задзвонив. То був Дмитро. Іра довго дивилася на екран, перш ніж відповісти. Якою б не була розмова, вона вже нічого не змінить.

– Іра, – його голос був тихим і трохи розгубленим. – Я… я хотів би поговорити.

– Про що? – спокійно спитала вона.

— Про нас… про те, що я не мав рації, — сказав він. – Я усвідомив, що дозволив матері втручатися у наше життя. Я перепрошую.

Ірина мовчала, слухаючи його слова, але вони більше не чіпали її так, як раніше.

– Діма, – сказала вона нарешті, – я рада, що ти усвідомив це. Але надто багато часу минуло. Я змінилася. І наші стосунки також. Я тебе більше не люблю. Ми не будемо разом.

Він замовк на іншому кінці дроту, розуміючи, що їхній час справді закінчився.

Ірина відчула полегшення. Її рішення було правильним. Тепер вона знала, що в майбутньому більше не дозволить нікому керувати її життям.