Дружина дорікнула мені черствістю, а я подарував їй на день народження пісню власного створення

На старості років раптом зрозумів, що ніколи не був романтиком. У юні роки багато працював і гуляв із друзями, було не до любовних дурниць. Потім, у дорослому віці, став якимось черствим, чи злим… Знову не радував кохану дружину ні піснями з віршами, ні навіть банальними квітами.

Найприкріше, що не надавав цьому жодного значення. Ну не дарую Світлані радість та ніжність, що з того? Зрештою, я суворий мужик, роботяга з роботяг. Мені це взагалі, вибачте за вираз, має бути «захід». Однак дружина була іншої думки.

– От скажи, – якось почала вона неприємну розмову, – інші чоловіки своїм дружинам то вірші читають, то пісні співають. А ти, старий пень, навіть квіти дарував лише кілька разів за все життя. Чому так?

– А навіщо? – я, будучи прямолінійним, відповів так, як підказало серце. – Не бачу сенсу. Те, що я люблю тебе, і так зрозуміло. А ніжності, віршички, трояндочки… Тьху! Це для шмаркачів.

– Ну, знаєш … Не віриться, що я з тобою 40 з лишком років прожила. Який ти байдужий, навіть страшно іноді стає!

Дружина образилася, а я замислився. Адже насправді, багато моїх друзів, серед яких є професійні військові, тобто люди набагато жорсткіші, ніж я, періодично радують дружин романтикою. Я ж не робив цього ніколи, навіть не думав про щось подібне.

Вже наступного після доленосної розмови день я засів за спеціально для цього куплений зошит. Ви не повірите, почав писати вірш про кохання! І спочатку справа йшла дуже тяжко. Ну немає в мене таланту до поезії, та ще й такої сопливої.

Хотів уже було плюнути та забути про претензії Свєтки, як раптом слова почали вишиковуватися на речення, виникла рима. «Невже навчився?!» – подумав я чи то в захваті, чи то в паніці, і почав описувати у віршованій формі свої почуття. Вийшло дуже складно та довго. Але гарно!

У вірші я докладно описав наше з нею знайомство, те, як я доглядав, як пропозицію робив… Навіть весілля згадав.

Там були такі рядки:

Зустрілися ми у вечірній тиші, Твої очі — як зірки, що сяють в глуші.
Тихо й ніжно до тебе я підійшов, щось між нами одразу ожило.

Я поруч був, коли дощ падав з неба, дарував квіти, бо це було треба.
Посмішка твоя — найкращий мій дар, для тебе відкритий був мій світ і вівтар.

Далі розповів про дітей, про те, що ми разом пережили, радощі та горе, сварки та щасливі моменти. Вийшло щось на кшталт саги про кохання, причому у досить рівних віршах.

А що далі? Можна було просто з наскоку взяти та прочитати їх Світлані, наприклад, за вечерею. Але сенсу в цьому немає.

Я вирішив рухатися далі – написати коханій не просто міні-поему, а справжню пісню. Довгу, різноманітну, наскільки це можливо у музиці.

З цією метою довелося розворушити «кубишку». Заначку, простіше кажучи – знайдений мною професійний гітарист запросив круглу суму за написання музики до моїх віршів. А ще зажадав чимало за те, щоб навчити мене грати її на гітарі. Адже хотів просто накакати кілька чотиривіршів про кохання, а вийшла чи не гітарна симфонія!

На написання музики пішло близько місяця, а на те, щоб навчити мене грати, ще чотири. І закінчено роботу було якраз за тиждень до дня народження дружини. Здається, самі небеса вподобали того, щоб я представив коханій свій твір в урочисту дату! Іншого пояснення знайти не можу, бо у збіги не вірю.

Отже, тепер уявіть картину… Накритий стіл, за ним сиділи родичі та друзі Світлани. Я на правах чоловіка підняв перший тост, побажав іменинниці цілком стандартних речей на зразок здоров’я, бадьорості духу та процвітання.

Потім узяв у руки гітару. Ви б бачили обличчя моєї благовірної при цьому – аж очі від подиву розплющила.

“Пам’ятаєш, ти хотіла, щоб я дарував тобі вірші?” – Запитав я і, дочекавшись позитивної відповіді, почав грати і співати. Звичайно, я не професійний музикант і вокал у мене відверто шкутильгає, але Світлана плакала від щастя. Вона не вірила очам і вухам, підсідала до мене все ближче і ближче.

А потім, коли я закінчив свій виступ, міцно обійняла мене та поцілувала.

– Невже ти зробив це сам?

– Сам, – я не зміг стримати егоїстичну усмішку.

– Дякую тобі… Це був найкращий день народження у моєму житті!

Ви уявляєте, що на восьмому десятку подружжя може розпочати другий медовий місяць? Я ось особисто не вірив доти, доки не заспівав цю пісню…

Ми буквально повернулися в молодість і знову прожили найщасливіші моменти. Треба буде ще щось написати. Раптом відкриється нова грань наших безмежних почуттів на старості років?