Безробітний режисер знайшов цуценя біля підʼїзду будинку, де орендував квартиру і вирішив занести його додому і дарма, що господарка заявляла: – ніяких тварин

Один режисер втратив роботу. Він у театрі працював, потім прийшов новий директор, виникло нерозуміння, потім конфлікт, знаєте, так буває. Режисер розлютився і звільнився. А нову роботу довго не міг знайти, перебивався випадковими заробітками. І його дружина вигнала. Як у казці, сказала: “Йди, куди очі дивляться. Жодних почуттів давно немає, живемо як сусіди. А тепер ще й годуй тебе. Іди. Може, знайдеш своє щастя!”.

Так доброзичливо сказала, і пакет зі шкарпетками вручила, і помахала рукою на прощання. Розлучатися треба добре, без образ.

Тим більше, що квартиру режисер давно переписав на дружину. Їй так спокійніше було. У чоловіка хворе серце. І купа родичів. Брат в одній країні, сестра в іншій, батьки на селі. А розлучення дружина давно оформила сама, щоб чоловіка не нервувати. У нього серце.

Ну от режисер шукав житло. Знайшов крихітну квартирку на околиці. Але чистенька, недорого. Позичив гроші у товариша, заплатив за два місяці наперед. А господиня така похмура жінка років сорока п’яти. Груба. Одразу умови сказала: ідеальна чистота. Не диміти. Нікого не водити. Жодних тварин, відразу на вихід! Щомісяця десятого числа вона приходитиме по гроші.

Тоді готівка була в основному. І десятого числа ця похмура дама прийшла, все оглянула, обнюхала, перевірила, провела пальцями по полицях – чи нема пилу? Взяла гроші, ще раз нагадала правила та пішла. Велика така жінка з чорними бровами та чорними очима. І каже басом…

Режисер знайшов роботу. Погану поки що, але знайшов! І ще знайшов щеня біля під’їзду. Маленького і теж поганенького. Цуценя лежало. В нього сил уже не було. Абсолютно бездомне слабке щеня. Двірняга. Щойно очі відкрилися.

Ось тільки все мало налагодилося, і на тобі! Режисер спочатку вирішив просто погодувати та відігріти цуценя. Про це ніхто не дізнається! А потім віддати його у добрі руки швиденько. Взяв цуценя на руки, приніс у квартиру. Дав супу із хлібними крихтами. Витер калюжу. Постелив свій светр. Потім на ліжко взяв, так і заснув із цуценям.

І став таємно тримати у квартирці собачку. Ніхто не захотів взяти дворняжку.

А десятого числа режисер задумав обдурити господиню. Він поміж поверхами поставив велику коробку. Мисочку з водою, кашку в іншій мисочці. І вирішив цуценя винести до приходу господині, посадити у коробку. А потім знову забрати. Хитро придумано!

Господиня мала прийти о шостій вечора. Без десяти шоста режисер узяв цуценя, що вже трошки підросло. І вийшов із квартири. І віч-на-віч зіткнувся з господинею. Яке миттєво щеня побачило. І запитала: “Що це за цуценя, га?” – грізним басом.

І режисер став відчайдушно брехати. Мовляв, щойно хтось підкинув цього собаку під двері. І він тепер несе цуценя до притулку. Чи ось бабусям біля метро запропонує, раптом візьмуть? А не візьмуть – тоді залишу десь у кущах, якось впорається це цуценя сам. Мені яка справа? Але все ж таки не звірі ж ми. Ось і несу його прилаштовувати.

Насправді, режисер боявся втратити житло. Це правда. Але в душі вирішив: буде що буде. Я не кину свого Арчі. Зберу дрібнички та й підемо вдвох у нікуди. Так він у душі вирішив, але набрехав господині. Здійснив поганий вчинок. З користі, так виходить.

А господиня раптом почервоніла від гніву і каже: “Який ви жорстокий! Як можна цуценя викинути на вулиці? Несіть його в квартиру, він же голодний! А може, він хворий. Може, йому потрібна допомога? Які ж злі і егоїстичні люди бувають. Даремно я вам квартиру здала.

І господиня почала цуценя забирати. А щеня почало гавкати тоненьким голосом, навчилося миттєво! І боронити господаря. А режисер став зізнаватись у брехні та розповідати про свою хитрість. І коробку показав із мисочками. Мовляв, я брехун і боягуз. Але не жорстока людина. Ви помиляєтесь, мадемуазель, на мій рахунок.

І все пояснилося. І господиня виявилася зовсім не зла, просто її чоловік обдурив і обібрав. А потім покинув. І з того часу вона нікому не вірила. Добра така жінка виявилася, душевна. І теж зі світу мистецтва – завідувала тюремною бібліотекою.

І ці двоє стали влаштовувати цуценя зручніше. І розмовляти. І потім все влаштувалося якнайкраще. Жінка повернулася до квартирки, – вона тимчасово жила у мами. Режисер знайшов нормальну роботу у ляльковому театрі. Місце звільнилося! А щеня виросло в великогоґ песика, але господарі його дуже люблять. Душі не чують. Ось тобі і “ніяких тварин”…

Тварини приносять іноді велике щастя, знаю по собі. І люди розповідають багато історій… А це просто добра розповідь про хороше, якого мало, звичайно. Але іноді можна зустріти у житті. Ось як цуценя чи кошеня біля під’їзду. І нам вирішувати, що із цим робити. Тільки нам…