Старенька сусідка вирішила, що вона мені рідна бабуся – постійно пече пироги і втручається в особисте життя

Нещодавно я переїхав до нової орендованої квартири. Мені подобається, що це спокійний район, де поряд немає галасливих трас, великих торгових центрів та іншого. Досить тихо і можна спати з відчиненими вікнами, бо ніхто не шумить.

Єдиний мінус – у сусідах у мене живуть практично одні пенсіонери. Хоча для мене це є мінус досить спірним. Я все одно людина не дуже товариська, живу одна, а коли зустрічаюся з друзями, то все одно це відбувається десь за містом чи начебто. Тому до певного моменту жодної проблеми у тому, що я оточений пенсіонерами, я не бачив.

А потім зі мною познайомилася баба Ніна – моя сусідка. Почалося з того, що я просто побачив, що вона стоїть біля своїх дверей з великою сумкою і ніяк не може відкрити замок. Я допоміг їй.

Сусідка сама почала зі мною розмову, спитала, як давно я переїхав, з ким живу, чим займаюся. Дізнавшись, що я живу один, вона почала зітхати і голосити.

– Ох, такий добрий хлопець і один живе. Тобі ж і приготувати їсти нема кому! – зітхнула вона.

– Не хвилюйтесь, якось справляюся, – посміхнувся я.

Наступного дня баба Ніна постукала мені у двері і сказала, що спеціально для мене напекла пиріжків.

– Не знала, які ти любиш, тож зробила різні, – сказала вона. – І з капустою, і з сиром, і з м’ясом.

– Ну що ви, не варто, – відповів я. – навіщо такий клопіт.

– Ой, я все одно на пенсії, цілий день удома сиджу, – відмахнулася баба Ніна. – Мені нескладно. Я б погуляти вийшла, але мені сьогодні мають привезти нову пральну машинку. Ось, чекаю. Потім її ще треба підключити.

– А що, вам її одразу не підключать? – здивувався я.

– Ні, що ти, це дуже дорого, – зітхнула баба Ніна. – Я якось сама розбиратимуся, інструменти в мене є.

Після цілого пакету пиріжків мені було незручно залишати її без допомоги, і я сказав, що допоможу їй встановити. Баба Ніна спочатку відмовлялася, але все ж таки погодилася.

Після цього вона почала один-два рази на тиждень носити мені якісь смаколики. Одного разу цілу каструлю щей притаранила, я їх потім три дні їв. Але найчастіше це було щось із випічки. І періодично у ці візити баба Ніна розповідала, що в неї щось трапилося.

– Уявляєш, лише рік тому кран на кухні міняли, а він знову почав протікати, – розповідала вона. – Я вже й не знаю, що сталося. Потрібно б сходити в магазин за новим, але я не впевнена, що мені нормальний продадуть.

– Давайте я схожу, куплю, – запропонував я. – І поставлю його вам потім заразом.

Баба Ніна дала мені грошей на кран, але я купив їй дорожчий, щоби вистачило надовго. Звичайно, різницю сплатив зі своїх грошей.

А через якийсь час я почав розуміти, що сусідка мене використовує. Вона ніби спеціально підгодовує мене, щоб потім змушувати їй допомагати. І якщо спочатку це було непомітно, то тепер баба Ніна ніби вважає, що я маю бути поряд з нею щодня.

То вона просить відвезти її до поліклініки, то на ринок, то купити ліки в аптеці. Я ніби став її рідним онуком. В принципі, я іноді не проти допомогти старенькій, але це вже перебір.

Гаразд, допомога це півбіди. Але останнім часом баба Ніна почала все частіше втручатися і в моє особисте життя.

Наприклад, якось я поїхав на всі вихідні до друзів у село, а в понеділок вона спіймала мене на сходовій клітці і буквально наїхала з питаннями, де я був і що робив. І чомусь не попередив її про від’їзд.

Ще вона періодично починає розмовляти зі мною про те, що треба мені знайти собі дівчину і завести сім’ю. Навіть пропонує з кимось познайомитись. І мені здається, що баба Ніна вже забула, що ми з нею просто сусіди, і бере на себе занадто багато функцій. А це мені не подобається. Тільки ось не знаю, як акуратно поговорити з нею про це, щоб не образити стареньку.