Невістка не працює і займається всякою нісенітницею, поки мій син працює і платить іпотеку

Ми з сином та його дружиною живемо на одному майданчику. Діма купив цю квартиру ще до появи Марини – його майбутньої дружини. Сусіди продавали дешево після тривалого проживання їх бабусі і спочатку запропонували нам. Тому я бачу сина буквально щодня.

Коли народилася Соня — моя внучка — невістка стала домогосподаркою. Я думала, це тільки на початку. Але вже минуло 4 роки, а Марина все ще сидить на шиї сина.

— Діма, тобі не здається, що Марині все ж таки пора на роботу? – якось акуратно запитала я. — Вона, мабуть, нудьгує вдома. Соня давно в садок ходить, та й я допоможу, якщо що. Найшвидше б іпотеку заплатили.

— Мам, нам так зручніше. Вона і так багато всього робить. Нас усе влаштовує – відповів мені син.

«Багато всього робить це що ж? Ми свого часу і на роботу через два місяці після пологів виходили, і на дачу їздили, а їй, і так, багато всього, — подумала я, але вголос не сказала.

Якось я почула дзвінок у двері. За порогом стояв молодик.

— Я кур’єр, привіз посилку до 12 квартири, але їх немає вдома, тож замовниця сказала вам залишити.

Я засумнівалася, мало які зараз можуть бути шахраї, тому відразу зателефонувала Марині. Вона мене заспокоїла, і я все ж таки прийняла посилку.

На вигляд коробка була великою, на вагу теж. А ще мені видали на неї накладну. Я її відкрила та обомліла. 34 тисячі – підсумкова сума за якийсь незрозумілий набір слів.

У списку був якийсь папір, стрічки, штампи, дорога дошка та ще один непомірно дорогий агрегат. Подумавши, що за день збожеволію від переживання, я знову зателефонувала Марині.

— Мариночко, а що таке в твоїй посилці, така важка. Цікаво ж, – почала я здалеку.

— Ой, Світлана Степанівна, дуже цікаво. Це матеріали для скрапбукінгу, — радісно відповіла невістка.

— Для чого? – перепитала я.

— Для скрапбукінгу. Це таке хобі, листівки робити чи альбоми. Хочу спробувати.

Я була вкрай обурена тим, що Марина витрачає гроші, які заробив Діма на те, щоб розважити себе, поки той працює.

Моїм першим поривом було подзвонити Дімі та дізнатися, чи знає він, що його дружина витрачає такі величезні гроші на своє хобі, але я вирішила краще поговорити з ним після роботи. Я приготувала пироги і почала чекати.

– Я сьогодні посилку за Марину отримала, – акуратно почала я, коли син сів за стіл. — Там були матеріали для її хобі.

– Швидко прийшло, – безтурботно сказав син, заковтуючи черговий пиріг. — Лише вчора замовили.

— А ти знаєш, що вартість цієї посилки 30 тисяч? – вже не могла стримуватись я.

— Звичайно знаю, — сказав син із подивом у голосі. — Ми ж удвох замовляли.

— Діма, як так? — у мене затремтів голос. — Ти працюєш як проклятий, а твоя благовірна витрачає такі гроші, щоб не нудьгувати!

Діма мовчки доїв третій пиріг.

— Мама, ці гроші Марині подарували батьки на день народження, — сказав він спокійно.

— Краще б вона цими грошима за іпотеку заплатила, — вже взагалі не стримуючись, гукнула я.

– Мама, все, закінчуємо розмову, – серйозно сказав він. — Марина вже рік хотіла займатися цією справою, не пам’ятаю, як її, але їй було шкода грошей, і в мене просити вона не хотіла. А щодо того, що вона не працює, нас все влаштовує, тільки ти обурюєшся. Будь ласка, не втручайся у наші стосунки. Я не скажу Марині, що ти сьогодні говорила, і ти будь до неї добрішим, будь ласка. І щодо квартири: я брав її сам, це моя відповідальність.

Я більше не порушувала теми Марининого нового хобі, щоб не сваритися з сином. Наступного дня я покликала його і запевнила, що лізти в їхні стосунки більше не буду.

Марина періодично приходила до мене і вихвалялася новими навичками: то квіти сама зробить, то придумає як по-новому розкласти композицію. Десь через місяць невістка прибігла і похвалилася першою проданою листівкою.

Ціна мене, м’яко кажучи, здивувала. «Невже хтось такі гроші за листівку віддаватиме? А на них кілограм свинини купити можна», — думала я.

Я невістку хвалила, хоча, чесно кажучи, вважаю, що й листівки простіше купити в магазині. Але я вирішила, що більше нічого синові не говоритиму: ні про хобі невістки, ні про роботу.

Через якийсь час він сам все зрозуміє, і ось там уже настане мій вихід з коронним «а я тобі говорила». Зрештою я завжди виявляюсь права і цього разу точно не виняток.