Сергій мав проблеми на роботі, такі були ж в його друга, і коли Сергій йому допоміг, то все зрозумів

Сергій дуже переживав за свою роботу. Там була несправедливість, токсичне спілкування, деспотизм начальника, суперництво… Але покинути роботу Сергій не міг. Він так багато вклав за десять років, так старався. І звик. І сподівався на краще. І важко знайти іншу роботу, щоби платили нормально. Хоча вже й платити стали менше, результати праці надавали інші люди…

І в друга Сергія така сама історія була з роботою, тільки в іншому місті. Друзі часто спілкувалися, дзвонили один одному, приїжджали в гості – зі школи ще дружили. І останнім часом лише й говорили про роботу. Неможливо терпіти таке! Але й піти нікуди, за великим рахунком. Може, щось зміниться саме?

А потім Сергій зателефонував другу та дізнався дуже погану новину. Друг у лікарні. Виявили серйозну хворобу. І загроза життю велика. Потрібні ліки, потрібно вирішувати питання з операцією, має бути важке лікування.

Ось тут Сергій і зрозумів. Він став допомагати другові, а як же? Поїхав до іншого міста, домовлявся, платив, підтримував. А головне, миттєво звільнився. Тому що життя дорожче, от і все. І на власні очі побачив Сергій, до чого призводить невирішена проблема. Отруйна ситуація. Переживання за відсутності рішення.

Життя найважливіше. Здоров’я важливіше за таку роботу. І перетворитися на слабку, хвору людину страшно. А так і трапилося з другом, який довго був у такій обстановці і довго не приймав рішення. Зараз його просто змусили звільнитися та й усе. А його місце зайняв головний інтриган, який отруював життя.

А Сергій звільнився сам. І ще написав куди слід про всі зловживання: найголовнішому керівнику. Тому що можна допомогти іншим, якщо не собі. І відновити справедливість – спробувати. Це вже гаразд.

Багато таких історій є: людина дізнається, що з кимось сталося погане. З кимось знайомим, іноді – з другом. Або із родичем. Так треба одразу допомогти, звісно, ​​якщо є можливість. І негайно перевірити своє життя – може, ми у подібній ситуації? Виглядає вона інакше. Але по суті – така ж!

Треба зупинитися та дістати з кювету того, хто злетів із траси. Всіляко допомогти. І подумати цієї миті: а чи не перевищуємо ми швидкість самі? Чи дотримуємося правил? Чи немає у нас поганої звички, яка занапастила іншого? Чи не переживаємо ми надмірно через звичайні справи, доводячи себе до хвороби, але нічого не вживаючи?

Не нехтуємо ми здоров’ям? Чи не довіряємо небезпечній людині? Чи не помиляємось комусь? Багато про що треба подумати. І ухвалити здорове рішення, яке ми відкладали. Змінити своє життя. Траєкторію та швидкість руху.

І близьких своїх треба “перевірити”. Може, сигнал стосується їх також? І ще можна допомогти, виправити ситуацію чи просто піти з небезпечного місця? Щоб не повторити долю того, хто не встиг.