Виставили рідні рахунок за весілля — а не треба було на подарунки скупитися!

Ми з Артемом відразу вирішили, що весілля робитимемо нормальне, а не як у всіх. Щоб і ресторан на рівні, і реєстрація у гарному місці, і сукня від дизайнера. Щоб потім було що згадати. А то дивишся, як інші одружуються, так соромно за них стає. Не весілля, а бомж-вечірки якісь.

Ось минулого року подруга заміж виходила, так мені ніяково навіть було свідком у неї бути! Розпис у них був звичайнісінький, в РАЦСі.

До ресторану вони лише десять осіб запросили. Я навіть фотки нікуди не викладала, так ніяково було.

Ні, мені такого «щастя» і задарма не треба. Все-таки одружуються раз і на все життя. Коли ще влаштовувати урочистості, якщо не в день одруження.

І взагалі, хто заважає мені влаштувати весілля як із картинки. Батьки мене, звичайно, почали відмовляти. Почали скиглити, до чого такі витрати, перед ким носа задирати, де ви гроші візьмете.

Я мало не впала, коли це почула. Як де, говорю, а ви для чого. Мама за серце схопилася. В нас, мовляв, грошей немає. Давай, дочко, вмирай апетити.

Майбутня свекруха почала моїй матінці підтакувати. Так-так, каже, діти, до чого такі понти. Краще, мовляв, ці гроші на подорож чи житло витратите.

Ось ще, пирхнула я. Не дасте грошей на весілля, ми із Артемом кредит візьмемо. А що, зарплати у нас хороші, Артем так взагалі вдвічі більше за мене отримує.

Якось віддамо. Зрештою, можемо ми самі собі свято організувати чи ні? Якщо всі навколо такі черстві і не розуміють, ми самі для себе будемо чарівниками. І взяли кредит. Порахували, що шістсот тисяч нам має на все вистачити. Ресторан обрали у самому центрі міста. Страви гостям найсмачніші та не дешевші.

Музика, ведучий, фотограф, сукню замовили. Загалом усе на рівні. Не соромно перед людьми було.

Погуляли, пошуміли, а вночі сіли з чоловіком подарунки рахувати. І уявляєте, нарахували лише на сімдесять тисяч! І це при наших-то витратах!

Почали згадувати, хто скільки дав. І на повний шок прийшли. Ось це гості, ось це друзі та родички.

Смачно поїсти всі захотіли, а як діло до подяки нам дійшло, то всі в кущі. Думали, ми не помітимо і нічого не скажемо. А ми помітили та сказали. Виставили всім гостям рахунки. За смачну їжу, напої та розваги. Ті почали скандалити.

Це, мовляв, весілля чи корпоратив у складчину. Деякі взагалі кричали, що не прийшли б, якби знали, що ми потім з них гроші вимагатимемо.

Цікава річ, а на що, кажу я найпершим скандалістам, ви розраховували, коли такі смішні суми в конверт клали. Ми на вас стільки витратили, а вихлоп нульовий.

Ось, говорю, подивіться, на відео видно, з яким задоволенням ви пожираєте дорогі салати і п’єте іспанське вино.

Ми, між іншим, на вас розраховували, наші гості дорогі. А ви нас так некрасиво підставили. Значить, ви нам винні ще двісті тисяч.

Гості платити відмовляються, а кредит нам треба чимось віддавати. Ми з Артемом  кинулися до наших батьків. Так і так, мовляв, допомагайте. Уявляєте, і вони нас зрадили! Не дамо, кажуть, і все. У нас немає, хоч ріжте, мовляв.

Мама плаче, каже, я ж вас попереджала, на що ви розраховували.

— Ти мене народила, — дорікаю я мамі, — Отже, мусиш допомагати до кінця своїх днів. Це що ж виходить, як у нас неприємності, так ви не при справах?! Ви несете відповідальність за своїх дітей!

Свекруха нас із чоловіком навіть слухати не стала. Ще дурнями обізвала. Сказала, що нам це добрим уроком буде.

— Розумних людей не послухали, тепер розгрібайте, що накоїли.

Від неї я іншого й не чекала. Так і сказала чоловікові, що матуся його такого «добра» бажає, що й у кошмарі не насниться. Благовірний дибки. Не чіпай, мовляв, маму.

Мало мені того, що мене батьки зрадили. То ще й чоловік фінт вухами відмочив. Я, каже, на розлучення подам, щоби лише свою половину боргу виплачувати.

— Раз у мене зарплата більша, мені що ж, більше тебе вносити за кредитом доведеться?! — обурювався чоловік.

Я в повному шоці. Отак чоловік, отак благородний принц. Знала б, що він такий меркантильний, нізащо заміж за нього не пішла б.

Що робити, гадки не маю. Ось так в одну мить з’ясувалося, що оточують мене одні зрадники! Погуляти за чужий рахунок усі захотіли, а допомагати справою та грішми ніхто не хоче. Знати цих людей не хочу! А з чоловіка з живого не злізу, доки він весільний кредит не виплатить. Не вдасться у благовірного кинути мене на гроші.