Слова, що всі жінки меркантильні, жадібні, бажають від чоловіків лише грошей, звучать усюди. Ось і я почула на свою адресу такі слова. Ледве було чаєм не поперхнулася, купленим на мої ж гроші.

З Олександром ми познайомилися кілька тижнів тому. Він мені подобався. Обоє розлучені, у мене двоє дітей, у нього дочка. Так як стосунки я не планувала, але він не відставав від мене і мало не пропонував уже жити разом, вирішила з ним прямо поговорити. Адже нічого про нього не знаю.

Заздалегідь попередила, що розмова буде серйозною. Зустрілися на нейтральній території у вуличному кафе. Запитала, що замовлятимемо, але він сказав що нічого не хоче. Та й мені не запропонував. Підійшла офіціантка, я взяла чай та тістечко. До речі, доки ми сиділи, половинку тістечка він і вм’яв.

– Чи можу я поставити тобі кілька запитань?

– Про що?

– Про тебе, звичайно. Ти пропонуєш нам зустрічатися, але я сильно обпеклася і мені треба знати максимум про тебе. Щоб розуміти, чи готова знову наступити на ті ж граблі.

Сашко уважно подивився на мене. А потім сказав, що його вже напружує мій тон.

– А що не так із моїм тоном?

– Та схоже нічого хорошого він не віщує. Зі мною завжди так розмовляла дружина, коли йшлося про гроші.

– Ну ти знаєш, питання щодо грошей теж буде, але воно десь наприкінці. Тебе це влаштує? Ти навіть не знаєш, що то за питання.

– Ну, швидше за все ти спитаєш, скільки я заробляю, – заявив дорослий 40-річний чоловік голосом скривдженої дитини.

– Не вгадав, – відповіла я.

Було видно, як він одразу розслабився. Відкинувся на кріслі, закинув ногу на ногу і з виглядом, ніби арабський шейх, велично кивнув головою.

– Тоді давай. Запитуй, про що хочеш.

Напевно, десь у цей момент у мене вже мав задзвеніти тривожний дзвіночок. І може так, він і задзвенів, але я до нього не надто прислухалася.

Звичайно, насамперед я запитала про його дружину. Скільки років були разом, чому розлучилися. Його відповідь на останнє «не хочу про це, давай потім», мене в принципі не здивувала. Я сама не дуже хотіла говорити про свій шлюб.

Друге питання у мене було щодо дочки. Як часто вони бачаться, і… Чи платить він аліменти? В принципі моє завдання було дізнатися, наскільки вони близькі і як він до неї ставиться.

Адже мій колишній чоловік вважає, що якщо ми розлучилися, то й діти тільки мої. А для мене це передусім зрада. Зрада дітей. І мені було важливо, щоб він любив свою дочку. Тим більше, як він зміг би порозумітися з моїми дітьми, якщо не знайшов його з рідною дочкою?

Після слова «аліменти» він змінився на обличчі. Хоча намагався стримувати себе, і це було видно. Тут пролунав другий дзвіночок, трохи наполегливіший.

– Плачу, – видавив Олександр із себе. За судовим наказом, віднімають із зарплати. А бачимося ми з нею рідко, її мати не дуже цьому рада. Але так виходить.

В принципі, мені цього було достатньо. Далі були прості речі про захоплення. Я активний рибалка, грибник, було цікаво наскільки він міг би мене підтримати. І наприкінці я запитала, як він представляє наші стосунки, бо він уже пропонував мені одразу з ним жити разом. І тут Олександр пожвавішав.

– Ой, я вже все продумав. Ти ось скільки витрачаєш на себе та дітей?

Я спочатку здивувалася, бо не зрозуміла. Замислилась. Мабуть, вирішуватиме, як нам бути з бюджетом? Загальний, роздільний чи як? Потрібно відповідати.

– Ну десь 35-40 на місяць.

– На трьох? Ну от і добре. Тобто на одну людину приблизно 13. Пропоную одразу зробити бюджет загальним. Тобто я тобі виділятиму теж 13 тисяч. А ти вже сама всі гроші витрачай так, як хочеш.

– Зачекй, стоп. А чому так?

– Ну, ми так з дружиною робили, дуже зручно. Тільки її це не дуже влаштовувало, завжди намагалася закотити скандал та вимагала всю зарплату. Я готовий вкладати в сім’ю рівно стільки ж, як і ти. Лише вас троє, а я один.

– А прибирати, прати, готувати все буду я? Чи ти допомагатимеш?

– Про що ти, – ображено надув губи чоловік. Це жіноча робота, це нормально. Ну звичайно, іноді допомагатиму, у вихідні можна разом уборкою зайнятися. Але підтримка затишку в сім’ї – це твій обов’язок.

У моїй голові миттєво вималювалася цікава картина. Зараз я працюю на себе і дітей. Мені додатково дають 13 тисяч, і людину, на яку я їх витрачатиму. Працювати додатково – купувати йому продукти, тягати їх із магазину, готувати, прати його одяг, мити його посуд, займатися прибиранням. Тобто повішу собі на шию ще одну дитину?

Посиділа я, вдала, що подумала. Хоча навіть думати не стала. Дзвін у вухах не проходив.

– Вибач, напевно, від твоєї щедрої пропозиції я відмовлюся. Ти якось невірно уявляєш собі загальний бюджет.

Олександр підвівся, глянув на мене з докором і сказав:

– Так я й думав. Ти хотіла бути зі мною лише через гроші. Усі ви жінки меркантильні істоти, правильно кажуть. Нам з тобою не по дорозі.

Розвернувся і, гордо піднявши голову, пішов. А я ще довго сиділа і думала, що це було. І чому я з радістю не накинулася на цю пропозицію. Пропозиція то ж реально хороша, як ви думаєте?