– Як тільки завагітнієш, кинеш роботу, – скомандував чоловік, а я йому поставила ряд умов у відповідь

Мій чоловік Славік після прийняття рішень часто орієнтується на думку інших. Хоча невпевненим у собі хлюпиком його не назвеш за всього бажання. Був би Славік слабаком, не доріс би до посади начальника відділу. Цей свій життєвий принцип чоловік пояснює так:

– Краще вчитися на чужих помилках, ніж зробити щось супероригінальне, а потім лікті кусати, не знаючи, як розгребти наслідки. Я ж не геній! Тільки вони знають, як перетворити свої косяки на переваги.

Я не бачила в такій позиції нічого поганого, хоч сама міркую інакше. Я досвід оточуючих, звичайно, враховую, але він для мене на другому, а то й третьому плані.

Коли щось вирішую, то насамперед я спираюся на свої бажання та можливості. І не має значення, що моє рішення буде надто новаторським. Я ретельно обмірковую свої можливі помилки і на їхній випадок передбачаю кілька запасних планів.

Незважаючи на різницю у поглядах на це питання, ми зі Славою чудово уживалися та домовлялися. Але недавно мені довелося по-новому подивитись особливості чоловіка, і вони перестали здаватися такими вже невинними.

Вперше за три роки нашого шлюбу та чотири наших відносин загалом ми сильно посварилися. А все тому, що його внутрішнім тарганам виявилися неугодними мої погляди на декрет і материнство.

Для мене кар’єра також не порожній звук. Тому я не збиралася після народження дитини ставити її на тривалу паузу і тим більше прощатися з нею. Мала намір зробити так: працювати до восьмого місяця, посидіти в декреті до півроку малюка, а потім знайти хорошу няню.

З одного боку, я хотіла стати мамою, з іншого – не хотіла перетворюватися на домогосподарку, яка забила на свої мрії і живе лише прибиранням та інтересами дитини. Ось і вигадала таке компромісне рішення, і воно Славу цілком влаштовувало.

Тому я без вагань свого часу погодилася вийти за нього заміж, а зараз – завагітніти. До речі, ми поки що лише на стадії підготовки. Ходимо лікарями і здаємо аналізи. Адже хочеться народити здорового малюка.

А позавчора чоловік повернувся з роботи з суворим виразом обличчя і мало не з порога дав зрозуміти, що мої плани відтепер не мають права на життя. Мовляв, нормальні жінки так не роблять.

– Як тільки завагітнієш, кинеш роботу! А поки шукай наступника і передавай йому справи, – раптом скомандував Слава.

– Що з тобою? Ми ж давним-давно вирішили! – здивовано відповіла я.

– Це тільки ти вирішила, мене при цьому не питала. Але я сам помилився, що пустив на самоплив твої помилки, – почав розголошувати чоловік.

З подальших міркувань Слави я зрозуміла, що він не сам прийшов до цього домострою. Його надихнув приклад керівників кількох інших відділів.

Мовляв, їхні дружини всі як одна присвячують себе розвитку дітей та організації побутових питань – що купити, куди поїхати, прибрати, приготувати тощо. Тільки у нас сім’я білих ворон із майбутньою матір’ю-зозулею.

– Не може бути два кар’єристи в сім’ї! Найкраща кар’єра для жінки – це відбутися як мати та господиня! – кричав чоловік, забувши, що ще вранці він дотримувався прогресивних поглядів.

Я намагалася вказати йому на цю проблему, але марно. Слава встиг твердо вбити собі в голову, що коли він тепер начальник відділу, то жити повинен як інші начальники відділів його компанії. І тоді я вирішила діяти хитрістю.

– Добре, нехай буде по-твоєму, – я вдала, що погодилася, – але в мене є кілька умов.

Чоловік запитливо подивився на мене, а я озвучила, чого саме хочу за відмову від кар’єри. Перше, Слава мала платити зарплату за роботу мамою і дружиною, і не аби яку, а як мені платять зараз, тобто три чверті від його окладу.

Друге, я за ці гроші не зобов’язана звітувати. Витрачаю їх куди хочу. Як зазвичай буває у матусь-домогосподарок? Отримують кошти лише на продукти і не дай Боже попросять на губну помаду. Мене зовсім не тішили такі перспективи.

Третє, якщо це робота (адже чоловік сам назвав материнство і побут кар’єрою), то в мене мають бути вихідні та відпустки. Іншими словами, у суботу та неділю та пару-трійку тижнів у році Слава з домашніми справами справляється сам чи наймає когось.

Коли я договорила, чоловік спочатку хапав ротом повітря, а потім обурився, що це не по-людськи. І дружини його колег-начальників жодних таких умов не висували.

– Я не збираюся прирівнюватися до цих недалеких, знижувати рівень свого життя! – злісно відповіла я і повторила свої вимоги.

– У мене, звичайно, хороша зарплата, але її не вистачить на твої запити, – уже не таким самовпевненим тоном сказав Слава.

– Тоді очоли ще один відділ. Ти ж метиш у єдині здобувачі нашої сімʼї! Або повертаємось до початкового плану, – запропонувала я.

Слава якось знітився. І поки що більше цю тему не порушував. Мабуть, у роздумах. Сподіваюся, він додумається до чогось нормального і зрозуміє, що не варто користуватися мізками інших.