Свекри зуміли збудувати гармонійні стосунки, але свого сина нормально не змогли виховати

Завжди захоплювалася своїми свекрами! Хоч вони понад тридцять років разом, але, як і раніше, дивляться один на одного закоханими очима, наче тільки-но одружилися.

Насправді в їхніх стосунках було всяке. Чоловік розповідав, що у його дитинстві батьки часом кричали. Але ніколи не переходили на особистості і намагалися якнайшвидше знайти компроміс.

А з віком взагалі навчилися вирішувати всі питання без підвищених тонів. Також вони ніколи не кидали один одного віч-на-віч з якими-небудь труднощами і не загрожували один одному розлученням.

Про це Юра – так звати мого чоловіка – розповідав ще на етапі побачень. І така ситуація в його сім’ї мене надихнула.

Справа в тому, що для мене були важливими не лише звички та характер обранця, а й взаємини між його рідними. Адже цю модель він потім може перенести до своєї сімʼї.

Неодноразово зауважувала таке у знайомих. Так, у колишнього чоловіка однієї приятельки батько вважав, що його слово у сім’ї – закон. У результаті цей чоловік, який переїв груш, у якийсь момент теж почав командувати. Хоча спочатку здавався душкою.

Знала ще кілька подібних випадків. Тому це питання і стало для мене важливим. Але, як з’ясувалося, гармонійні відносини між батьками коханого – не гарант того, що він наслідуватиме їх приклад.

Дуже шкода, що я дізналася про це лише зараз. До цього у нас із Юрою все було гаразд. Без сварок не було, але небезпечні риси ніхто з нас не переступав.

Як і у багатьох, наші стосунки похитнулися після народження малюка. Я це передбачала, але сподівалася, що нам удасться згладити кути. Тим більше ми з Юрою не раз обговорювали, що поява дитини – ще випробування для сімейного човна.

І свекри під час посиденьок напівжартома натякали Юрі на те саме. На словах він усе зрозумів, а от насправді вийшло інакше. У нас посипалося все: і побут, і спілкування.

Наприклад, ми домовлялися, що приблизно півтора роки купуватиме продукти чоловік. Просто тому, що мені з коляскою буде дуже незручно ходити магазинами.

В результаті Юрко або забуває сходити в магазин, або купує щось не те. Коли я прошу виправити одвірок, чоловік відмовляється втомою на роботі.

– Добре, тоді доглядай за малюком, а я схожу в магазин, – кілька разів пропонувала я.

Але у відповідь незмінно лунали відмови. Адже він втомився, а тому не зможе нормально нормально доглянути дитину. Можна подумати, я не втомлююся! Та я вся кручуся, навіть поїсти по-нормальному не встигаю. Тільки для чоловіка це не є аргументом. Його робота понад усе!

Також у нас була домовленість, що кожен вечір чоловік мені дає годину, щоб я встигла нормально прийняти душ, трохи подрімати чи почитати книжку. Неважко здогадатися, що цей договір не виконується. Причини ті самі – дехто перепрацював.

При цьому Юра не забуває дорікати мені, що я вже не та. Зі мною нема про що поговорити, я стала нервовою, ходжу як лохудра, та й інтим зійшов нанівець.

– А я попереджала, що так і буде! І пропонувала вихід. Тобі треба хоча б трохи розвантажити мене! – твердила я.

Але Юрко вирішив, що це виключно мої проблеми. Мовляв, інші якось усі встигають і при цьому лагідні з чоловіками. І не важливо, що ці самі чоловіки зазвичай надають підтримку своїм подружжю.

У результаті я день у день поодинці вирішую проблеми. Хоча для мене найважливішим було за будь-яких обставин відчувати поряд міцну опору в особі чоловіка, і він про це був обізнаний.

Я нагадувала чоловікові про своє головне побажання. Ставила за приклад його батьків. Але чоловік тільки відмахувався, хоч колись захоплювався ними.

Незважаючи на всі розбіжності, я не втрачала надію, що у нас все налагодиться. Чоловік звикне до нових реалій і знову стане розуміючим.

На жаль. На тижні мої надії на покращення наших відносин впали. Адже після чергової сварки Юрко заявив, що сумнівається у своїх почуттях до мене. І, мабуть, нам варто розійтися. Але це не так.

Спочатку Юра вирішив пожити в одного свого самотнього друга, щоб розібратися в собі. Адже свекри з принципу не пустять сина. Скажуть, щоб по-нормальному розбирався.

Я усвідомила, що краще не стане, навіть якщо чоловік захоче залишитися. Я не можу йому довіряти. Весь час чекатиму нової втечі до друга, а це додаткові нерви.

Я про це сказала Юрі перед його відходом. Мовляв, якщо зараз зачинять двері, то дороги назад вже не буде. А він вирішив, що це шантаж. Хоча я жодного разу не вдавалася до дешевих маніпуляцій!

Поки чоловік живе в друга, я готуюся до розлучення. Перебралася із сином до батьків, оскільки у нашій із Юрою квартирі мене охоплює розпач.

Ось так моя теорія не спрацювала. Людина може так чинити зі своєю другою половиною, навіть якщо його рідні показують діаметрально протилежний приклад. Але як тоді знайти надійного супутника життя? Втім, для мене це питання не є актуальним. Найближчими роками я не зможу нікого до себе підпустити. Тим більше, у мене в пріоритеті дитина.