Захотів чоловік весело провести час і подзвонив тещі з одним проханням, а дружині нічого не сказав

Ілля їхав у метро з роботи додому та думав. Навколо було галасливо і багато людей, але він нікого не помічав і нічого не чув: ні коли переходив з однієї станції на іншу, ні коли стояв у вагоні поїзда, затиснутий з усіх боків іншими пасажирами.

Ілля був весь поглинений своїми думками. У нього не виходила з голови розмова, яку він випадково підслухав сьогодні вдень під час обідньої перерви в заводській їдальні.

За сусіднім від Іллі столиком голосно розмовляли двоє чоловіків: Василь Степанович та Ігор Петрович.

— Ти думаєш, чому мій механічний цех щомісяця план виконує? — спитав Василь. — А твій складальний цех постійно відстає. Чому, питається?

— Мабуть, тому, Вася, що ти добре вмієш працювати, — відповів Ігор, доїдаючи перше.

– Нічого подібного! — впевнено заявив Василь, який теж уже доїв на той час перше й приступив до другого. — Ну, просто нічого подібного. — Василь посміхнувся. — Це ж треба таке сказати, працювати я краще вмію! – вигукнув він. — Як тільки тобі спало на думку таке?

– А що? Все вірно. Працюєш краще, тож і цех твій план виконує. Та й директор сьогодні на нараді так і сказав.

– Що сказав?

— Щоб ми всі брали приклад із тебе та з твого цеху. І вчились у тебе працювати.

— Перестань. Працюю я не краще за тебе чи когось іншого, — сказавши це, Василь миттю глянув на Іллю, який сидів за сусіднім столиком. — А от відпочиваю — це так, — продовжив Василь, знову дивлячись на Ігора. — Відпочивати я вмію краще за вас усіх. І якщо й треба вам усім у мене чогось вчитися, то це не вмінню працювати, а вмінню відпочивати. А точніше, весело проводити вихідні дні.

– Відпочивати? – здивувався Ігор. — А до чого тут відпочинок?

— Не просто відпочивати, — уточнив Василь. – А якісно відпочивати. Ось сьогодні що у нас? П’ятниця?

– П’ятниця.

— А що це означає?

– Що?

— Це означає, що попереду два вихідні дні. Два! І від того, як саме ти їх проведеш, залежить дуже багато. Розумієш?

— Розумію.

– Розуміє він. Якби ти розумів, ми б зараз із тобою про це не розмовляли. Ось що ти збираєшся робити цими вихідними?

— У суботу відісплюся.

– І все?

— Адже за п’ять ненормованих робочих днів, Василь. Якраз, на мою думку. А як ти хотів?

— Ну, скажімо. У суботу ти відсипаєшся. А в неділю?

— А в неділю сходжу з дружиною та дітьми кудись. У кіно, наприклад, чи зоопарк.

– Ось! — вигукнув Василь. — І багато хто так. Не ти один. Суботу продихнуть, а в неділю до зоопарку з дружиною пруться. Ще й дітей за собою тягнуть. Того не розуміючи, що окрім зоопарку є ще багато хорошого. Але чи це відпочинок? А ще дивуєтеся, чому у вас план, який місяць не виконується. А як він може виконуватися, якщо начальник цеху замість того, щоб у суботу та в неділю весело провести час, тільки й робить, що відсипається та ходить із дружиною до сумнівних закладів. Тьху.

– Чому сумнівні?

– А хіба ні? Ти коли востаннє премію отримував?

– Не пам’ятаю.

— Саме так, що не пам’ятаєш. Тому що зоопарками треба менше ходити.

– Дався тобі цей зоопарк, Вася. Ми і до театру ходимо, і до цирку.

— Про це й мова, Ігоре. Що далі театру та цирку твоя фантазія не поширюється.

— А як інакше, Вася? Адже я одружений. І діти у мене.

— Багато одружених, Ігоричику, і багато дітей. Думаєш, у мене дружини та дітей немає? Думаєш, у нього дружини та дітей немає? — Василь показав вилкою на який, що сидів за сусіднім столиком.

Ілля, почувши, що про нього говорять, жалібно посміхнувся, привітався, кивнув і тихо промимрив собі під ніс, що й у нього, як і багатьох на цій землі грішній, є і дружина, і діти.

— І тобі привіт, Ілля Семенович, — відповів йому Василь і продовжив розмову з Ігором. — У багатьох діти, Ігоре, і дружини теж у багатьох. Сам бачиш, — Василь знову показав вилкою на Іллю. — Така доля наша. Але! Це не означає, що заради дружини та дітей ми маємо відмовлятися від свого щастя. А що потрібно чоловікові, який займає керівне становище, до того ж одруженому та з дітьми, для щастя? Йому потрібне одне! Хоча б на вихідні залишатися і без дружини, і без дітей.

— Як це зробити, Вася? Не виженеш їх з дому на пару днів.

— Нікого виганяти не треба, Ігоре. Є куди простіший спосіб.

– Який спосіб?

Ілля насторожився і навіть припинив жувати, щоби не пропустити жодного слова з того, що скаже начальник механічного цеху.

— Треба зателефонувати тещі, — впевнено відповів Василь.

“Тещі зателефонувати?” — здивовано подумав Ілля.

— І краще це зробити у четвер, — вів далі Василь. — Щоб уже у п’ятницю ввечері дружини та дітей удома не було.

– Нічого не розумію, – сказав Ігор. — До чого тут теща?

«Так-так, — подумав Ілля. — А теща тут якимось боком?»

— А я тобі зараз поясню, — відповів Василь і подивився на годинник. — До кінця перерви ще п’ятнадцять хвилин, встигну.

Василь доїв котлету, випив компот, витер серветкою рота і продовжив.

— Дзвониш тещі і питаєш у неї, як справи. Розумієш?

— Розумію, але…

— Усі запитання потім.

— Але ж я…

— Потім, я сказав, усі запитання. Зараз просто слухай. Дзвониш, значить, ти своїй тещі і питаєш у неї, як життя, як справи, чи все гаразд і таке інше. Але дзвониш так, щоби твоя дружина про це не знала. Це дуже важливо, щоб твоя дружина не знала, що ти її мамі дзвониш. Зрозумів?

— Зрозумів, але…

— Запитання потім.

– У мене не питання. Інше у мене.

– І інше потім. Бо до кінця обіду не встигну. Отже. На чому зупинився?

— Запитати у тещі, як у неї справи.

– Правильно. А коли вона почне розповідати про свої справи, треба так повести розмову, щоб мова зайшла про її здоров’я. Запитаєш, навіщо? А я тобі відповім. Щоб вона на це своє здоров’я поскаржилася. Це саме те, що тобі потрібне. Саме цю частину розмови ти після і передаси своїй дружині. Але тільки дещо перебільшивши. Розумієш?

– Не дуже.

— Ну, дивись. Я вчора зателефонував тещі, коли дружина до магазину ходила. І одразу розпитав про її здоров’я. І вона одразу мені поскаржилася. Я все запам’ятав, що вона мені казала. Все! І на що скаржиться, і таке інше. А коли дружина повернулася з крамниці, я передав їй скарги її матері. Але, зрозуміло, що все трохи перебільшивши.

Дружина, ясна річ, відразу хотіла сама зателефонувати матері. Але я їй сказав, що цього робити не можна, якщо вона не хоче посварити мене зі своєю мамою. Мовляв, я обіцяв її мамі нічого про її проблеми зі здоров’ям не повідомляти.

Звісно ж, що дружина нікому не дзвонить, а запитує в мене, що їй робити. І я пропоную їй разом із дітьми поїхати на вихідні до мами та все з’ясувати. І ось уже сьогодні о дев’ятій вечора я посаджу дружину та дітей на поїзд, а у понеділок увечері зустріну їх назад.

І в моєму розпорядженні два дні. Два щасливі дні. А найголовніше, що мені ніхто ні в чому не зможе дорікнути.

— І часто ти так робиш?

– Влітку часто. Взимку рідко.

— А якщо твоя дружина проговориться матері, що ти їй про неї розповів?

— Нехай проговориться. Адже тоді в очах тещі я стаю більш ніж дбайливим зятем. І навіть якщо теща дізнається, чому насправді її дочка і онуки раптом так несподівано приїхали до неї, вона любитиме мене ще більше. Але я, своєю чергою, звичайно, ці два дні проводжу з користю. Відриваюся за повною програмою. Дозволяю собі все, про що тільки може мріяти чоловік у моєму віці. А ти кажеш, що я вмію працювати.

— Це не я, а наш директор так каже. Говорить, щоб ми вчилися в тебе працювати.

— В одному наш директор має рацію, — задумливо відповів Василь. — Вчитися вам у мене справді є чому.

Василь глянув на годинник.

– О! – вигукнув він. — Обідня перерва до кінця підійшла. Час йти план виконувати. Господи, як уявлю, скільки всього хорошого на мене чекає і сьогодні ввечері, і завтра весь день, і післязавтра, так просто сам собі заздрити починаю.

– Ну так, звичайно, – погодився Ігор. — Позаздрити є чому.

— А скажи чесно, Ігоре, ти взагалі часто дзвониш теще? — спитав Василь.

— Взагалі ніколи не дзвоню.

– А чого так?

— А в мене тещі нема.

— Шкода, що в тебе тещі нема. Зателефонував би. Здоров’ям би поцікавився, — з жалем промовив Василь, але відразу схаменувся і обурено продовжив. — А чого ти мені одразу не сказав, що в тебе тещі немає? Я тут перед ним розпинаюсь, а він мовчить.

— То ти ж сам сказав, що питання та інше — це потім.

І ось тепер Ілля їхав у метро та згадував розмову двох начальників.

«Припустимо, що Ігор не має тещі, — думав Ілля. — Допустимо. Але в мене, слава Богу, жива. І чим я гірший за Василя? До того ж, моя теща живе від мене на відстані двох днів поїздом. Я теж хочу весело провести час у вихідні. І я теж хочу нарешті вивести свій ливарний цех у передові. Скільки можна у відстаючих ходити? Ай та Василь. Ай так… Ні, але хто б міг подумати, що весь його секрет тільки в тому і полягає, щоб на вихідні без дружини та дітей залишатися. Та так будь-хто добре працюватиме, не тільки я».

Ілля зателефонував тещі одразу, як тільки вийшов із метро. З’ясував, які у неї проблеми зі здоров’ям і чи не потрібне їй чогось. Як Василь і обіцяв, зі здоров’ям у тещі було не все гаразд. А, крім того, їй багато чого було потрібне.

А вже за півгодини Ілля, увійшовши до квартири, одразу повідомив своїй дружині Ользі, що буквально кілька хвилин тому він розмовляв з її мамою та з’ясував багато неприємного.

— А чому вона подзвонила тобі, а не мені? – запитала Ольга.

— Не хотіла тебе хвилювати. І просила не казати тобі, що поскаржилася мені на своє здоров’я. Тож ти, Олю, не видавай мене матері своїй. Бо вона мені цього ніколи не пробачить.

– Не видам, – обіцяла Ольга. — Але що робити?

– Як що? До матері їхати. Вона ж у тебе одна?

– Одна.

— Іншого не буде?

– Не буде.

— От і їдь.

– А діти?

— І дітей із собою забирай.

– Усіх трьох?

— Хто знає, Оляцц, може, востаннє побачать бабусю.

– Так-так, – розсіяно промовила Ольга. – Їхати. І якнайшвидше. Ти з нами?

— За всього бажання, кохана, не можу. Адже мені в понеділок на роботу. А до твоєї мами тільки в один кінець дві доби їхати. За всього бажання, але на жаль.

– Так-так. Ти маєш рацію. Я якось не подумала, що тобі треба працювати. Все правильно, коханий. Залишайся вдома, відпочивай, а потім працюй. А ми з дітьми – до бабусі. Господи, аби з нею все гаразд було.

— І не треба їй заздалегідь дзвонити та попереджати, що приїдете, — сказав Ілля. — Щоб марно не хвилювати.

— Не дзвонитиму, — обіцяла Ольга.

І вже в суботу вранці Ілля посадив дружину та дітей на поїзд. Усю дорогу до будинку він уявляв, як весело проведе вихідні, що залишилися.

«Ех! — з жалем казав собі Ілля. — Раніше б почати. Раніше. Вже з учорашнього вечора міг би веселитись. Але так добре. Наступного разу зроблю все, як треба. У четвер подзвоню тещі, а в п’ятницю ввечері посаджу дружину та дітей на поїзд. Нічого. Вважатимемо, що це в мене зараз генеральна репетиція».

Але, увійшовши до квартири, Ілля зрозумів, що все пішло зовсім не так , як він планував. По-перше, удома були діти, і не одні.

– Мама?! — злякано скрикнув Ілля, увійшовши до передпокою і побачивши дітей, які вибігли до нього назустріч, у супроводі іншої їхньої бабусі. – Діти?! Що сталося? Чому ви тут?

— Бабуся зняла нас із поїзда, — відповіли діти. — І ми на таксі повернулися раніше за тебе. Правда, здорово?

— Як це розуміти, мамо?

— Мені Оля тільки вчора ввечері подзвонила і розповіла, — відповіла мама. — Вибач, синку, що не змогла приїхати раніше. У мене нічне чергування було. Але, дякувати Богу, я встигла до відправлення поїзда. Не розумію, як ми з тобою розминулись?

– Я пішов за п’ятнадцять хвилин до відправлення.

– Тоді зрозуміло. А я забігла у вагон за дві хвилини до відправлення.

— А чому ти привезла сюди дітей? Може, ти забереш їх до себе?

— Я б із радістю, синку. Але в мене сьогодні знову нічне чергування. До вечора я посиджу з ними, а вночі ти мене зміниш. А з понеділка я вдень вільна. Тож до приїзду Ольги ти можеш спокійно працювати, ні про що не замислюючись.

Ілля зрозумів, що мало того, що весело провести вихідні йому точно не вдасться, то ще й у робочі дні все буде не слава Богу.

Але лиха Іллі на цьому не закінчилися. Тому що у двері зателефонували. То була теща.

— Розмова з тобою по телефону, дорогий зятю, серйозно мене насторожила, — пояснила теща свій раптовий приїзд. — І я подумала, що з Ольгою щось трапилося.

— Але чому ж ви так подумали?

— Бо ти зателефонував мені, а не вона, — відповіла теща.

— А що ви не попередили про свій приїзд? Я зустрів би.

— Не попередила, бо знала, що ви мене відмовляєтимете приїжджати.

А коли теща дізналася, що з Ольгою все гаразд і вона поїхала провідати маму, одразу заспокоїлася.

— Ключі в неї від моєї квартири є, — сказала теща. – Не пропаде.

А у понеділок вранці на нараді Ілля дізнався сумну новину.

— Начальник механічного цеху, — сказав директор, — тимчасово непрацездатний. Його не буде з нами півроку, а може, й більше.

На запитання, що сталося, директор відповів, що точно не знає.

— Але я точно знаю, що трапилося щось серйозне, — сказав директор, — що це пов’язано з його дружиною та його тещею. Які удвох повернулися у суботу ввечері додому, а Василь Степанович на них не чекав. Ех, якого начальника втратили. Єдиний із вас, хто вмів працювати.

Ілля та Ігор переглянулися. Ігор знизав плечима. Ілля перехрестився.

Як Ілля не просив дружину, але Ольга повернулася додому лише за два тижні. І його можна було зрозуміти. Діти та чоловік під наглядом свекрухи та мами, можна і відпочити. Адже невідомо, коли буде така можливість? Правильно? До того ж і свекруха, і мама самі сказали, що Оля може не поспішати повертатись, бо у них все під контролем і все схоплено. Ось чому Оля дуже весело провела час у рідному місті.