Зі свекрухою я не церемонюся, завжди кажу їй усе чесно і в обличчя, хто ж знав, що цього разу вона так відреагує

Я з дитинства не вмію лукавити. Ось як була колись маленькою дівчинкою і прямо заявила в дитсадку, що Дід Мороз — це місцевий сторож, так і досі залишилася принциповою. За це мене любить чоловік і, я сподіваюся, за це мене покохає і мій син у майбутньому, коли виросте. Потрібно частіше говорити правду, хай навіть у лоб. Гірше від цього точно не буде.

Так я спілкуюсь і з чоловіком. Та він, можна сказати, мене саме за це покохав. Навіть начальник і той, іноді крізь зуби, але хвалить мене за прямоту. Добре, що я майстер своєї справи, і мене нелегко замінити. То чому ж я маю намагатися не бути собою, будучи на робочому місці? Ось і коло спілкування у мене теж розуміє. Подруг небагато, але всі вони вже давно по сто разів перевірені. Що називається, надійні та перевірені!

Але свекруха моя такого відношення зовсім не розуміє. Вона вважає, що між нами має бути якась ієрархія через те, що вона старша. Я казала їй, Анастасія Андріївна, я ж не спілкуюся з вами неповажно. Просто я не можу мовчати, якщо хтось щось починає прикрашати чи недомовляти, така вже я, постарайтеся прийняти! Але розуміння від неї я навряд чи колись дочекаюся. Людина старого формату, яка має одне в голові: головне, щоб люди косо не дивилися .

Тільки у випадках, коли мені потрібно якось спілкуватися зі свекрухою, чоловік, буває, намагається закрити мені рота. Я розумію причини, розумію його переживання. Але ж я не хамлю, не умнічаю, а просто висловлюю свої думки. Які, до того ж, найчастіше виявляються вірними. Просто трохи незручними для інших. Але ж це їхні проблеми, а не мої, правильно?

От був у нас один випадок. Раніше до нас свекруха постійно приїжджала і намагалася вчити розуму. Мене, зокрема, тому що ну не може бути невістка в її очах нормальною господинею. Повинна встигати працювати на роботі, потім орати по дому, сидіти з дитиною і таке інше. Я так розумію, сном ця ідеальна невістка повинна теж жертвувати. Але це вже лірика. А ось взяла, та й почала розповідати Анастасії Андріївні різні премудрості та лайфхаки, які знайшла у Мережі. І про те, як прати краще, і про готування, шиття, і так далі.

Дивлюся, а в неї щелепа впала. Слухає мої байки і просто не може повірити почутому. До речі, я нізащо в житті не буду за допомогою лампочки штопати чоловікові шкарпетки або зберігати в морозилці сирі кістки та огризки від овочів для майбутнього бульйону.

Це все мені здається занадто дурним і непридатним для нормального існування. А моя свекруха, навпаки, такі моменти дуже любить і цінує. Але Інтернетом користуватися зовсім не вміє. Загалом слухала вона мене, слухала. А потім сказала, що я, можливо, справді гарна в господарстві.

Ну і смикнув мене чорт відразу їй відповісти всю правду. Про те, що поради всі ці — не більше, ніж пустощі. І треба дуже недооцінювати свій власний час, щоб втілювати в життя подібне.

Коротше кажучи, свекруха до нас із чоловіком приходити перестала. Начебто ображатися їй не було причин. Вона давно знала мій характер, знала, що кривдити я нікого не хочу. Ну, перестала та перестала. Мабуть, справи у неї виникли. Або вона перейшла на сестру чоловіка. Ті теж мають свою сім’ю, дітей. Та й виховувати господиню з рідної доньки, мабуть, якось легше, ніж із невістки, правда? Ось, я і вирішила, що зі свекрухою у нас ніяких конфліктів і ворожості немає.

Але цими днями я дізналася, що це не зовсім так. Чоловік вирішив сходити до мами, та ще й у нашого сина випав зyбчик і він від цього став дуже смішним. Я була не проти, тому ми сіли в авто і поїхали. Сюрприз, так би мовити. Хто ж знав, що нам там не будуть раді?

Свекруха була вдома, а ще в неї гостювала та сама сімʼя її дочки. Усі дуже милі, роздягнені, смачно пахнуть. Ну і ми, як би теж підготувалися, просто не очікували, що збереться так багато людей. Чоловік намагався якось пожартувати з цього приводу, казав, що треба піти до сусідів за стільцями. Але моя свекруха нікого не слухала. Хвилин п’ять вона просиділа з нашим сином на руках, потім подарувала йому якусь шоколадку та жестами покликала мене до іншої кімнати.

А там, віч-на-віч, дивлячись прямо в очі, сказала, що нам краще прийти в інший день тижня. Вона не чекала так багато гостей. Коротше нам треба йти. І я, власне, все це чоловікові передала. Вже за чверть години ми їхали у своїй машині додому. Мовчки, просто роздивляючись дерева навкруги дороги.

Не розумію, як може жінка вигнати свого сина та онука із власної квартири? Чи багато людей? Ну, так зате рідні всі. Ну, подумаєш, прийшли без запрошення, і що? Я взагалі її не розумію, свою свекруху. Образила її я, а вона відігралася на всій нашій сімʼї. Це, як мінімум, негарно. І після такого я взагалі мовчати біля неї не збираюся. Мою довіру вона повністю втратила. Назавжди.