Купив у вітальню диван без згоди дружини. У результаті місяць спав на ньому, а не в ліжку

Сім років ми з дружиною прожили на орендованій квартирі. Незадовго до весілля в мене майнула думка взяти іпотеку, але я відігнав її від себе, як настирливу муху.

Дохід був хоч і великий, але дуже нестабільний. Не дай Боже робота накриється – залишимося і без житла, і без грошей. То була б повноцінна катастрофа!

Але наразі ситуація налагодилася. І в мене, і в Юльки заробіток стабільний, причому чималий. У розумних межах ні в чому собі не відмовляємо, і якось вирішили все-таки оформити іпотеку, щоб придбати власну двійку.

Весь процес зайняв не більше тижня. Потім оформили документи на квартиру і, вуаля, можемо забути про зйомні халупи у напіврозвалених будинках. Але гніздечко треба ще й обставити. Поїхали магазинами, вибрали шафи для одягу, журнальні столики та інші меблі.

Придбали кілька компактних крісел, величезне ліжко та навіть велотренажер. Не знаю, навіщо він потрібен, але коли Юля сказала, значить, їй життєво необхідний, сперечатися не став.

Тільки ось залишилося у нас у квартирі одна біла пляма – велика ділянка неприкритої нічим підлоги у вітальні.

– Я думаю, що це місце треба залишити вільним від меблів, – сказала Юлька, розглядаючи кімнату прискіпливим оком. – Що ти сюди запхнеш? В нас уже все є.

– А мені здається, що тут чудово став би розкладний диван. Невеликий, легкий. Як це зараз модно говорити, у стилі “техно”.

– Це навіщо ще?

Я спробував пояснити Юлі свою концепцію сучасного будинку. Сказав їй, що кожен квадратний метр площі має бути використаний, щоб не створювалася видимість прогалин в інтер’єрі. Нагадав навіть про тещу, яка збиралася приїхати до нас у гості на новосілля.

«От і куди ми її спати покладемо?!» – запитав я з натиском.

Як виявилося, дружина далека від сучасних інтер’єрних віянь. Навела мені купу аргументів проти дивана, заявивши, що він буде створювати зайве навантаження на загальний стиль приміщення.

Розсварилися так, що мало не розлучилися… На повному серйозі – хотів уже в загс іти, заяву писати. Зупинили лише іпотека та безмежне кохання.

У результаті я таки переміг у суперечці. Точніше, мені здавалося, що я переміг.

– Коротше, роби, що хочеш, – вигукнула дружина в запалі. – Купуй туди хоч диван, хоч мамонта замороженого.

– Ти серйозно зараз? Потім не буде претензій та причіпок? – уточнив я, знаючи складний характер Юлі.

– Все, розмова закінчена, – відрізала дружина.

Окей, я за язик нікого не тягнув. Наступного дня з’їздив у меблевий салон і замовив диван, що мені сподобався, з доставкою і збіркою. Вже надвечір він стояв у вітальні, тішивши мій погляд … А потім з роботи прийшла Юля.

«Це що таке?» – випалила дружина з порога, тицяючи пальцем в обновку.

«Диван, на який ти дала мені добро. До речі, зі знижкою взяв. Зручний дуже – йди посидь», – відповів я весело.

Юля нічого не сказала. Криво посміхнувшись, пішла у ванну. За вечерею поводилася тихо, на мене особливо не дивилася. Потім настав час відходити до сну. Я, граючи біцепсами, тільки-но зібрався стрибнути під ковдру до коханої, як отримав жорстку відсічку.

– А ти куди це намилився? – здивовано поцікавилася благовірна. – Ти маєш диван. Ти його дуже любиш. Ось і йди спати на нього.

– Та як так? Це, між іншим, і моє ліжко також. Та ти не маєш права…

– Мені начхати. У тебе є диван, цим все сказано, добраніч…

Так мене дружина того вечора в рідне тепле ліжечко і не пустила – довелося спати на новому дивані. До речі, досить зручний – я навіть боки не відлежав.

Думаючи, що Юля вирішила подати мені одноразовий урок, наступного вечора знову зібрався в ліжко під крильце до коханої, але… знову від воріт поворот.

«На диван. Не обговорюється», – відрізала дружина і показала мені кулак. Не пустила!

У результаті спав на цьому довбаному дивані майже місяць. Я думав, що дружина блефує, що вона так привертає до себе увагу… Що вередує, зрештою. Але вона пояснила – перш ніж щось купити до нашого спільного будинку, треба радитися з нею. Те, що вона типу дала згоду, значення не має: «мав зрозуміти, що я проти».

Подобрішала вона лише після того, як я продав триклятий диван своєму молодшому братові, втративши при цьому близько 5 тисячв.

Фінансові збитки, втім, дружину цікавили слабко. Юля сказала, що краще залишитися в збитку, ніж із недалеким чоловіком. А я лише вирішив ушляхетнити нашу вітальню. Ось жінки!