– Ти старша, ти й маєш підтримувати стосунки із сестрою, – вважає мама

Мама продовжує мені вселяти, що я маю спілкуватися з сестричкою, цікавитися її життям, підтримувати. Адже я старша, у мене розуму та досвіду має бути більше.  А я втомилася все це слухати. Тим більше, моя сестричка маминими ж стараннями зовсім не підходить під категорію людей, з якими мені хотілося б підтримувати стосунки.

Вона мене з дитинства дратувала. Мама з нею постійно сюсюкалаcь, вірила їй беззастережно, а сестра цим безсоромно користувалася, брехала.

Сестричка швидко збагнула, що може мене шантажувати. Або я роблю так, як їй хочеться, або вона біжить брехати мамі, що я щось зробила не так. Ну, на майданчику її одну покинула, наприклад.

І сльози по обличчю розмаже, і губки трястись будуть. Їй би в театральний вступати: ось уже де їй ціни не було б. Мама завжди їй вірила.

Мені діставалося, а сестра хитро посміхалася, коли мама не бачила. Мої слова, звичайно, нічого не означали. Я ж старша, я ж повинна і зобов’язана.

Ось мені вже тридцятий рік, сестрі стукнуло двадцять чотири. А мама ніяк не вгамується. Їй треба, щоб я й далі спілкувалася із сестричкою.

– Ви один одному родина. Чоловіків може бути багато, друзів може бути багато, а ось сестра в тебе одна! Ближче за неї тобі можуть стати тільки твої власні діти, – любить повторювати мама.

Сестра у мене одна, це так. І мені цього вистачає вище за дах. Якби була ще одна така ж, то я б уже втекла кудись в гори, до диких ведмедів ближче: вони приємніші за таких родичок.

Наше спілкування з сестрою полягає в тому, що вона періодично дзвонить або я їй дзвоню, але розмова зводиться до того, що їй треба грошей. Спочатку я їй гроші давала, але апетити у сестри ростуть семимильними кроками: щоразу сума була більшою і більшою, а я не банкомат. Я гроші заробляю, а не друкую, тому спускати всю зарплату на те, щоб сестричка їла і частіше ходила в бари, я не хочу.

Мамі, звичайно ж, подається інша версія. Сестра мені дзвонить, а я з нею розмовляти не хочу, на зустрічі не приїжджаю і взагалі поводжуся не як сестра.

Я пробувала кілька разів давати послухати мамі запис справжньої розмови, але це нічого не змінило. Мені навіть здається, що мама чула не те, що відбувалося насправді, а в цей момент у її голові звучав плаксивий голос сестри, яка скаржиться на мене.

– Ти старша, ти й маєш підтримувати стосунки із сестрою. І що, якщо вона іноді просить у тебе допомоги? У кого ще їй просити? – висловилася мама.

Мене це все страшно дратує. Я намагаюся підтримувати стосунки з мамою, але все частіше вона забуває навіть запитати, як у мене справи, одразу переходить до розповіді про сестру та нагадування, що я маю з нею спілкуватися.

Ось і навіщо мені такі стосунки? З сестрою все ясно: їй потрібні лише гроші. Зараз вона знає, що я їй нічого не дам, от і не з’являється у полі зору.

Але мама! Я теж її дочка, у мене теж у житті щось відбувається. Але маму це не цікавить. А ось те, що я сестрі не подзвонила, дуже цікавить.

Мені набридло постійно вислуховувати її закиди. Особливо це важко зараз, коли в мене самій у житті все шкереберть, а рідна мати мене навіть вислухати не хоче.

Звичайно, те, що сестра не може поїхати на море, набагато важливіше, ніж те, що мене звільняють із роботи, та ще й так брудно, що аж гидко. Навіщо мамі така інформація? Вона ж не стосується коханої молодшої донечки.

Вчора сиділа вдома і думала, що навіть добре, що мене звільняють. Деякі накопичення у мене є, поїду в інше місто, зміню номер телефону.

Розуміти та прощати їх я не хочу: втомилася. Як прийняла рішення, бо ніби камінь з плечей впав. Тепер залишилося все це зробити і почнеться нове життя, де я буду самою собою, а не старшою сестрою, яка вічно повинна.