Степан був упевнений, що дружина пішла до магазину, тож нічого не боявся, але, як виявилось, дарма
— Я пішла, — крикнула Аліса з передпокою.
Вона вже відчинила вхідні двері, щоб вийти, але згадала, що забула на кухні пакет зі сміттям, і пішла за ним, а двері залишила відчиненими. В цей час протяг їх і закрив.
Степан у цей час був у вітальні. Він почув, як зачинилися двері, схопив телефон і зателефонував Марті.
– Кохана, слухай уважно, – сказав він. — Завтра о дев’ятій ранку зустрічаємося у мене. Дружина? А до чого тут дружина? Вона зараз у магазині. Вранці вона піде на роботу. А я прикинуся хворим. Вона ні про що не здогадається. Але я її більше не боюсь. Відколи я і ти разом, я взагалі нічого і нікого більше не боюся. Кохання твоє зробило мене сильнішим. Я відчуваю, що здатен на все. Немає таких перешкод, які б я не подолав. І я теж за тобою скучив. Кохаю.
Степан був упевнений, що перебуває у квартирі один і тому говорив голосно та чітко.
“І що тепер робити? – думала Аліса, тихо відчинивши вхідні двері, стоячи в передпокої з пакетом сміття в руках. — Заявити, що мені все відомо? То він же тепер сміливий. Нічого не боїться. І напевно стане відпиратися. Скаже, що я не так зрозуміла. Ні. Нехай гадає, що я нічого не знаю. А там буде видно.
До того ж, я не знаю, з ким він розмовляє. І мені цікаво хто вона. Я знаю її? Може, постояти ще й послухати? Небезпечно. А раптом він вийде та побачить мене? Ні. Я і так дізнаюся. І не чекаючи завтрашнього ранку, а вже сьогодні, найближчим часом”.
Аліса залишила пакет зі сміттям у кутку передпокою, тихо вийшла з квартири та зачинила двері. А за сорок хвилин, сидячи в кафе навпроти будинку, зателефонувала Степанові.
– Я сьогодні вдома ночувати не буду, – сказала Аліса.
– Чому? – здивувався Степан.
— Мене мама попросила приїхати до неї.
– Куди приїхати? – не зрозумів Степан. — Вона ж у Хмельницькому.
— Я їду до Хмельницький. У мами щось трапилося. Їй терміново потрібна моя допомога.
– А ти зараз де? — спитав Степан.
– Я вже на вокзалі. Квиток купила. Сиджу у поїзді. За п’ятнадцять хвилин відправлення. А чому я не могла до тебе додзвонитися? З ким ти сорок хвилин розмовляв?
— Мені з роботи дзвонили. А коли ти повернешся?
— Якщо все буде гаразд, за тиждень повернуся.
Вони ще трохи поговорили, і Аліса вимкнула телефон.
«Як добре, що дітей нема вдома,— подумав Степан,— це доля. Зараз зателефоную Марті та запрошу її до себе вже сьогодні».
«Скоріш за все, — подумала Аліса. – Він запросить її зараз додому. Тому що в неї їм незручно зустрічатися. Інакше він не запрошував би її завтра завтра вранці».
Аліса вийшла з кафе і пішла у двір будинку. Сіла на лавку недалеко від під’їзду і почала чекати.
За півгодини до під’їзду на таксі під’їхала Берта.
“Марта Василівна? – здивовано подумала Аліса. — Ну, ти подумай. Та невже? Це ось так ти вирішила мені довести свою правоту? Гаразд. Припустимо, ти мала рацію. А що далі? Про наслідки ти подумала?”
Марта увійшла до під’їзду. Аліса згадала нещодавню розмову з подругами.
Це було два тижні тому. В Аліси вдома. Мова зайшла про чоловіків і про те, що у всіх у них кохання непостійне і, представся тільки зручний випадок, вони з радістю ним скористаються, забувши і про дружину, і про дітей.
Серед інших подруг там була Марта, яку всі подруги за очі називали Мартою Василівною. І справа тут була не в батькові Марти. Василем звали її багатого та впливового чоловіка.
І саме Марта розпочала цю розмову про невірність чоловіків і найбільше наполягала на тому, що всі чоловіки однакові і вірити їм не можна.
Але не всі подруги погоджувалися з Мартою. Деякі, у тому числі й Аліса, дотримувалися іншої точки зору, що чоловіки різні і серед них є чесні. Але Марта не погоджувалась.
«Нещасна, — з жалем дивлячись на подругу, думала Аліса, — як тобі не пощастило. Але не у всіх такі чоловіки, як твій Василь Петрович, який навіть мені проходу не дає. І при кожній нагоді пропонує мені стати його дружиною. Наприклад, мій Степан, він не такий».
І ось тепер, коли Марта була зі Степаном, Аліса вже точно знала, як саме діятиме. Вона взяла телефон і зателефонувала Василю.
— Ваша пропозиція ще чинна, Василь Петрович? – запитала Аліса.
— Ви ще питаєте, Аліса! — вигукнув Василь.
— Тільки «Так» чи «Ні», — суворо промовила Аліса.
– Так, так, так. Тисячу разів «так». Мільйон разів «так».
— У такому разі я згодна розлучитися з чоловіком і стати вашою дружиною. Але в мене буде одне прохання.
— Якщо це про дітей, то не хвилюйтеся. Ваші діти стануть для мене рідними.
— Це само собою, і зараз не про дітей. Я хочу, щоб наші з вами стосунки розпочалися вже сьогодні.
– Як сьогодні? Прямо ось сьогодні?
— Прямо зараз. І що швидше, то краще.
– Я із задоволенням.
— Приїжджайте до мене якнайшвидше, Василь Петрович. Тому що я зважилася, але… хто знає, чи надовго моєї рішучості вистачить.
— Розумію, — відповів Василь. — Я миттю.
Аліса зустріла Василя біля під’їзду.
— Це так несподівано, Алісо Петрівно, — із захопленням промовив Василь.
– Давай на “ти”? – запропонувала Аліса. — Адже ми тепер наче наречений і наречена.
– Давайте. Тобто давай.
Вони увійшли до квартири. Аліса відразу звернула увагу Василь на пакет зі сміттям, яке лежало в кутку передпокою.
— Я винесу сміття, а ти йди в спальню, — пошепки сказала Аліса. — Це коридором треті двері праворуч. Я швидко.
— Я зрозумів, — пошепки відповів Василь. — А чому ми так тихо розмовляємо?
— Діти сплять, — відповіла Аліса.
– А-а.
— Іди туди і чекай на мене.
— Тільки ти не затримуйся. Раптом діти прокинуться.
– Я швидко.
Василь пішов у спальню, а Аліса за його спиною швидко розв’язала пакет зі сміттям, висипала його на підлогу та вийшла з квартири .
Вийшовши з під’їзду, вона сіла на ту саму лавочку недалеко від під’їзду і почала чекати.
“Цікаво, – думала Аліса, – що там зараз відбувається?”
Увійшовши до спальні, Василь одразу побачив Марту в обіймах свого водія.
— Степан? — здивовано промовив Василь.
Побачивши чоловіка, Марта злякано скрикнула і сховалася під ковдрою.
— Василь Петрович, — слабким голосом промовив Степан, — тут така справа. Я тільки хочу, щоб ви знали…
— Як ти міг, Стьопа?
— Це не те, що ви думаєте, Василь Петрович.
— Ми вже стільки років разом. Я тобі вірив. І раптом таке!
– Я зараз все поясню.
— Не треба нічого пояснювати, Стьопа. Все і так дуже ясно.
Василь був такий злий, що навіть забув, навіщо прийшов. Аліса бачила, як він вийшов із під’їзду, сів у свою машину і поїхав .
«Але ж одружитися обіцяв, — подумала Аліса. – Наречений. Навіть не зателефонував. Ось і вір після цього чоловікам. Ні, права була Марта. Права. Чоловіки непостійні».
Аліса зателефонувала Степанові і повідомила, що повертається додому і незабаром буде вдома.
– Як повертаєшся? — злякано закричав Степан.
– А ось так, – різко відповіла Аліса. — Потяг скасували.
— Чому скасували?
– Погода нельотна.
– А-а.
– Бе-е.
— І коли ти будеш?
— За десять хвилин.
Вже за п’ять хвилин Аліса побачила, як Марта вийшла з під’їзду . Ще трохи почекавши, Аліса пішла додому .
«Йому не треба знати, що мені відомо, — думала Аліса. – Навіщо? Почне виправдовуватись, а це мені нецікаво».
– Це що? — суворо запитала Аліса у чоловіка, увійшовши до квартири і показавши на сміття у передпокої. — Варто тільки ненадовго відлучитися, а квартира перетворилася незрозуміло на що!
Степан почував себе винним.
— Я виправлю все, — швидко відповів він. — Я все заберу.
— Збери зараз і винеси звідси.
– Як скажеш.
– Прямо зараз, – вимагала Аліса.
І Степан попався на цю хитрість. Тому що в той момент був готовий зробити для дружини що завгодно, навіть те, чого ніколи не робив.
— Я просто зараз і винесу, — радісно відповів Степан і, швидко зібравши в передпокої все сміття, вже збирався винести його, але Аліса сказала, щоб він заразом сходив у магазин.
– У нас хліб закінчився, – сказала вона.
Степан тоді не дуже добре розумів і тому тільки в магазині згадав, що вдома повно хліба. Йому стало тривожно. А коли Степан повернувся додому, валіза з його речами стояла перед дверима.
Степан зателефонував дружині. Йому хотілося знати, за що з ним так суворо вчинили. Але Аліса не хотіла говорити чоловікові правду. Їй гордість не дозволяла. І тому вона сказала, що вигнала його за бруд, який він розвів у будинку за її відсутності.