– І перед ким тобі красуватися, ти ж на роботу не ходиш! Продавців найближчого магазину красою своєю вражатимеш? – закочує очі дочка, бачачи у мене на руках свіжий манікюр. 

Чомусь вважається, що якщо жінка вийшла на пенсію, то все, треба одразу ж пов’язувати хустку, одягатися в лахміття і сідати перед телевізором.  А доглядати за собою – це якась неймовірна дурість. Ти ж на пенсії, перед ким викаблучуватись? Можна і в запраному халаті бути схожим.

Мені ж не здається. Жінка повинна залишатися жінкою, навіть якщо вона вже не така юна і свіжа, як у двадцять років. Доглядати за собою можна в будь-якому віці.

Я люблю себе навіть зараз, коли шкіра вже не така пружна, а у волоссі вистачає сивини. Я не махнула на себе рукою, та й замикатися у чотирьох стінах через те, що я тепер пенсіонерка, теж не збираюся.

Як ходила на манікюр, так і ходитиму. Як робила стрижку і укладку, так і робитиму. І до косметолога теж ходитиму, і речі красиві купувати і носити теж буду.

Я це роблю не для когось там, а для себе. Мені подобається, коли я бачу у відображенні доглянуту даму в гарному одязі, а не зігнуту бабку з авоською, яка рукавом носа витирає.

Моя дочка моїх поглядів не поділяє. Їй здається дивним, що я продовжую стежити за гардеробом та своєю зовнішністю. Її це смішить.

Це звучить якось безнадійно і навіть образливо. Я розумію, що у дочки своя сім’я і моє життя її мало цікавить. Але тоді й такі висновки робити не треба.

Я не сиджу вдома двадцять чотири на сім. Можу і на виставку сходити, і на концерт. З подругами у ресторані зустрітись. Та просто парком погуляти в хорошу погоду!

Рідко, коли я два дні поспіль сиджу вдома. Через роботу життя не бачила, то хоч тепер можу собі дозволити просто неквапливо прогулюватися містом.

І мені приносить задоволення знати, що я добре виглядаю. Я не намагаюся вдавати, ніби мені тридцять років, ні, але й старіти можна гарно.

У мене доглянуті руки, доглянуте обличчя, акуратна зачіска, добре підібраний одяг. У такому вигляді почуваєшся впевненіше, навіть якщо не хочеш з кимось знайомитися або просто пускати пилюку в очі.

– Тобі гроші подіти нема куди? Щомісяця викидаєш купу бабла на нігті, волосся, косметику. Ти на пенсії! Скромнішою треба бути, – не перестає повторювати дочка.

Таке відчуття, що ці гроші я тягну з її кишені! Пенсія у мене не найбільша, але якщо бездумно не тратити гроші направо і наліво, то цілком можна прожити.

– Он, свекруха у мене гроші відкладає: раптом щось станеться. А ти як пташка-невеличка: тільки на свої пір’їни і витрачаєш усе. І було б на що! – наводить невдалий приклад дочка.

Ну, порівнювати мене зі свахою – погана справа. Я цю жінку ніколи не розуміла. Не можна так до себе ставитись. Вона живе так, начебто хоче зробити собі максимально погано. Вічно на щось фанатично збирає, а в самої квартири ремонт останній раз робився ще тридцять років тому назад. Меблі на ладан дихають, харчується так, що не кожен бродячий кіт ризикне таке їсти.

Про зовнішній вигляд я вже нічого не говорю. Ми з нею ровесниці, але виглядає вона років на п’ятнадцять мене старшою. Руки всі обвітрені, огрубілі, обличчя більше схоже на печене яблучко, на голові вічна плоска гулька.

Вчити таку дорослу жінку немає сенсу: вона так все життя прожила. Якщо їй у молодості нічого не треба було, то зараз і поготів не потрібно.

Пробувала їй хоча б зволожуючі креми дарувати, але вона ними так і не користувалася. Я перестала щось таке їй пропонувати. Сенсу немає.

Тож це порівняння дочки мене здивувало. Мабуть, на її думку, я маю виглядати також, а всі гроші відкладати в скарби. Мабуть, щоб потім спадок більше залишити. Ні, я краще поживу трохи на своє задоволення, красива і задоволена.