– Поки борг не відпрацюєте, про подорожі забудьте! – сказала теща, позичивши нам із дружиною трохи грошей

Я завжди заробляв непогано. І працюю дуже багато. Мало того, що на заводі повноцінні зміни стою, то ще й на шабашки потім їжджу. Комусь на дачі треба допомогти, десь потрібні послуги вантажника… Отак день за днем ​​я й збирав гроші на нову машину.

Зрештою, дозрів для покупки – потрібна сума на руках, їдемо з дружиною в салон оформляти документи. Я вже подумки сиджу за кермом своєї ластівки, як раптом спливає несподіванка… грошей не вистачає. Не дивно – ми замахнулися на модель з багатшою комплектацією, от і вийшла накладка аж у 70 тисяч.

Відмовлятися від угоди? Теоретично можливо, але потім доведеться ще кілька місяців завзято працювати і збирати. Та й на той час цю машинку гарантовано заберуть, а вона вже дуже сподобалася. Порадилися з дружиною і вирішили попросити у борг у тещі.

Та зайвих питань навіть не стала ставити. Треба так треба. Ось це ставлення, це я розумію! В інших у позику попросиш, так всю душу витягнуть: «а навіщо вам, а чому саме стільки, а чого самі не накопичили?!» Коротше, дякуючи Софії Сергіївні, купили ми машину.

А через тиждень теща вперше попросила у мене про допомогу. Насправді незначну – повісити полицю на кухні. Я приїхав, все зробив. Потім випив чашку чаю, сів у новеньку машину, подався додому. Софія Сергіївна жодним словом не обмовилася про ті гроші. Ну так воно і зрозуміло – людина пристойна, вихована.

За кілька днів знову дзвінок від тещі. Цього разу з проханням набагато серйознішим.

– Валера, любий, ти б приїхав до мене на дачу, допоміг би з компостом.

– А що з ним?

– Усього справ на пів дня. Вирішила яму перенести, а в самої сил не вистачає. Підсоби.

Ну окей, без запитань. Приїхав на тещину дачу, шість годин безперервно махав лопатою, потім довго бив з дощок каркас для нової ями. Втомився, але куди подітися – таки мама коханої дружини. Не відмовиш.

Далі більше – старенька вимагала провезти її магазинами міста. Незважаючи на те, що це був мій єдиний вихідний день і у нас з дружиною було безліч планів, знову не відмовив. Ось така вже я м’яка людина, куди подітися. Теща довго тинялася по павільйонах торгових центрів, накупила купу всякої погані, зажадала відвезти її додому.

Ще за місяць ми з дружиною зібралися у відпустку на теплі Єгипетські береги. А що кожен чесний трудівник має право хоч раз на рік погріти кісточки під спекотним тропічним сонцем. Чим ми гірші? Путівки придбали, валізи запакували. Вирішили повідомити про наш від’їзд тещу.

У нас же з нею такі чудові стосунки, їй треба обов’язково знати про всі наші справи… Та й квіти на підвіконні комусь треба поливати. Чому б не їй?

– Мам, ми до Єгипту їдемо на два тижні. Нас не буде в місті, тож ти не втрачай і не лякайся. І так, заїдь хоч один раз, квіти полів на кухні та у вітальні. А то…

– Так, стоп, – різко обірвала Софія Сергіївна промову моєї дружини. – Куди ви зібралися? До Єгипту?! Хто б вас ще й відпустив!

– Не зрозумів, – крякнув я, очманівши від подиву.

– А ти думаєш, що то були прості прохання про допомогу? – запитала теща, натякаючи на наші поїздки магазинами, каторжну працю на дачі і прибиту поличку. – Ні, милі. Поки борг не відпрацюєте, про мандрівки забудьте!

Наслідував довгий монолог про те, як бідна Софія Сергіївна відірвала від серця ті гроші, і як при цьому розраховувала на нашу порядність.

Відпрацювання у її розумінні – не повернення боргу, аж ніяк. Гроші ми б так і так їй віддали. Відпрацювання – відсотки. Типу як у банківського кредиту.

Того ж дня я позичив у знайомого 100 тисяч і віддав їх тещі. “З відсотками, щоб не відпрацьовувати”, – пояснив я. Та брати не хотіла, чинила опір. Але я гаркнув на Сергіївну так, що вона вмить замовкла і сховала гроші в комод.

Не знаю, як далі будуватимемо стосунки з нею, але те, що ми з дружиною більше ніколи не попросимо її про допомогу – однозначно. Бракувало ще потрапити в кабалу до близької, загалом, людини.