Подруга продала дитячі речі моєї дитини, які я їй позичила на якийсь час, адже я планувала другого малюка

Ми з Мариною товаришували вже досить давно. Як подруга вона чудова, але як людина часом розчаровує. В основному це стосувалося її стосунків з іншими людьми, тому я наївно сподівалася, що це мене не торкнеться.

Все почалося з того, що вона нарешті змогла завагітніти. Це забрало багато часу та грошей на всілякі обстеження та лікування проблем, тому я запропонувала допомогу. Моя перша дитина була вже досить дорослою, тому багато речей та іграшок стали просто не потрібні.

Тому одного прекрасного дня я привезла до неї баули всякої всячини для малюків. Відразу попередила її, що поводитися з цим варто акуратно. Ми з чоловіком через пару років планували другу дитину, а тому мені не хотілося б знову все купувати, тому що спочатку все потрібне бралося брендове і якісне.

– Поверну в кращому вигляді, Аліна! – клятвенно пообіцяла вона мені, із захопленням розглядаючи привезене мною.

– Там де-не-де навіть бирки ще висять. Сашко так швидко виріс. Тож будь ласка, акуратніше, – ще раз попросила я, сподіваючись, що до Марини дійде.

– Звичайно. Що б я без тебе робила! – вигукнула вона, а я навіть пишатися собою почала.

Ми поговорили про це і більше я їй не нагадувала. Думала, як мати вона мене зрозуміє, особливо з огляду на зростання цін. Та я й сама бачила, що вона акуратна з речами, коли була у неї в гостях. Ніщо, як кажуть, не віщувало біди.

Минув час, дитина подруги підросла, і я вирішила, що можна позичене забрати. Тим більше, що моя друга вагітність ось-ось мала підтвердитися за всіма ознаками.

Ми домовилися зустрітись у Марини, але від теми речей нас щось відвернуло. Так настільки, що про мету поїздки до неї я згадала вже, коли повернулася додому. Пам’ятаю ще, що нічого страшного, заберу наступного разу.

Того наступного разу стався за півроку. То в мене справи були, то токсикоз мучив, то ще щось заважало, і все ж таки затягувати більше не було куди. Маля мало з’явитися вже скоро, і я хотіла бути готовою.

І ось коли я дісталася до неї, на мене чекав величезний сюрприз. Марина, почувши про мету мого візиту, заляпала очима. То був недобрий знак. З таким виглядом вона зазвичай брехала комусь, що забула про щось. Косила під дурню, простіше кажучи.

– А хіба тобі треба було повертати все? – у її голосі так і прозирало фальшиве здивування.

– Ну, я ж казала, що планую другу дитину і що все, що я тобі віддала, знадобиться мені ще раз. Де усі речі? – я намагалася не злитися. І без того почувалася не зовсім добре.

– Я якось не подумала, що вони тобі знадобляться. Тим більше в тебе ж другий хлопчик, а все було відверто дівчачим, – вона спробувала виправдатися, а я ледь не закричала, що в неї теж хлопчик, але її нічого не збентежило. – Ну, я й продала все…

Продала! Уявляєте? Не порадившись зі мною! Навіть словом не обмовилася! Навіть якби вони мені й не знадобилися в результаті, я могла б і сама свої речі продати та купити те, що мені потрібне!

Досі зберігаючи залишки спокою, я попросила віддати мені гроші з продажу речей. Враховуючи бренди, там мала бути хороша сума. На жаль, навіть гроші було вже витрачено.

Я, звичайно, висловила їй все, що про неї думала в той момент, але легше не стало. В основному через те, що тепер терміново потрібно було купити купу всього.

Вона мене заспокоїла абияк, пообіцяла, що такого більше не повториться. А мені більше й не потрібно було, я висновки для себе зробила та обірвала з нею спілкування.

Почасти я й сама винна в тому, що трапилося, адже знала, як Марина ставиться до обіцянок, але я навіть не подумала, що вона і зі мною так обійдеться. Я про неї була кращої думки.