Родня чоловіка допомагає рідко, але вагомо, а моя – потроху, але постійно. Чоловік помічає лише допомогу своїх

Все частіше з чоловіком стали лаятись на тему допомоги батьків. Він вважає, що нам допомагають лише його батьки, а мої наче нічого й не роблять. Але це не правда! Його батьки допомагають дуже рідко, але їхній внесок відчутний відразу, а ось мої приходять нам на допомогу регулярно, але більше по дрібницях. Цього чоловік чомусь не враховує.

Я одружена з Пашею вже вісім років, нашому синові виповнилося три роки. Я поки що знаходжусь у декреті, оскільки виходити мені виявилося нікуди, заробляє на сім’ю лише чоловік. Я ж шукаю роботу, що з дитиною зробити непросто. До того ж син ще не звик до садка і дуже часто хворіє.

До декрету розмов хто з батьків чим нам допомагає якось не було, ми обидвоє працювали і в принципі нам вистачало.

З того часу, як я народила, постійно спливають розмови на тему “а ось мої батьки нам те й те зробили”. Прикро мені до сліз, бо мої роблять не менше. Та й багатство у них різне, теж треба враховувати.

Батьки чоловіка живуть удвох, обидвоє досить молоді, ще працюють. У них три квартири – в одній живуть самі, а ще дві здають. Дохід виходить дуже пристойний. Вистачає і на життя, і на відпочинок. У чоловіка братів та сестер немає, він у батьків один, тому періодично нам приходить дуже вагома допомога.

А мої батьки й старші, мама вже на пенсії, але все одно підробляє, до того ж я в сім’ї – середня, у мене ще є старша та молодша сестри. Одна виховує дитину-iнваліда, а друга ще навчається в університеті. Звичайно, батьки допомагають усім, але їх можливості дуже обмежені.

Раніше мої жили в квартирі, але коли сестра розлучилася з чоловіком і залишилася з дитиною на руках, батьки віддали їй квартиру, а самі поїхали до мами тата в село. І за бабусею доглядати, і займатися господарством. Сестрі ж жити треба було у місті, бо вони вічно по лікарнях та розвитках для дитини.

На квартиру нам збирали усім світом. Але батьки чоловіка дали половину, а мої змогли виділити одну чверть, і то їм це було важко. Я навіть брати не хотіла, але вони наполягали, адже свою квартиру вони залишили старшій дочці і їм було незручно, хоча всі чудово розуміють, бо інакше було ніяк.

Тоді чоловік нічого не сказав, подякував і все. Я думала, що він розуміє, що для моїх це дуже великі гроші. Вони могли повністю відремонтувати будинок бабусі, але віддали гроші нам.

Батьки чоловіка ніби й не помітили витрати, після нашого новосілля вони поїхали відпочивати до Іспанії. Я не вважаю, звичайно, що вони мали дати більше грошей, ні, і так дуже врятували. Але це просто для того, щоб було зрозуміло – нам вони віддали не останні кровні.

Мої батьки почали обзаводитися господарством, тому щотижня стабільно тато приїжджав, привозив нам яйця, молоко, сир, сметану, періодично і м’ясо. Влітку ще й овочі, ягоди із фруктами, консервацію. На мій погляд, це дуже хороша підмога, тому що якісна молочка, м’ясо та овочі коштують дуже дорого.

А нас відпрацьовувати продукти не просили. Якщо ми приїжджали у гості, то й були саме у гостях. Жодних садово-городніх робіт, тільки стіл горою та лазня. Хоча і город, і господарство у батьків велике. Вони ж не лише нас усіх цим забезпечують, а й на продаж дещо примудряються возити.

Про допомогу вони просили теж дуже рідко, і лише тоді, коли взагалі не було інших варіантів. За весь час пригадаю разів зо три. Батьки чоловіка нас взагалі ні про що ніколи не просили, справлялися самі, тут брехати не буду. Вони взагалі більше жили своїм життям, навіть із народженням онуків нас не квапили.

Ні, вони дзвонили, дбали про наші справи, запрошували в гості, самі приходили, дарували подарунки, вітали зі святами, ми нормально спілкуємося, я взагалі про них нічого поганого сказати не можу, золоті у мене свекри, чого вже. Але такої постійної участі в нашому житті, як мої батьки, вони не беруть.

До народження онука свекри купили дитячий гарнітур із ліжечка, пеленального столика та комода, а мої батьки всю мою вагітність годували мене вітамінами, а мама нав’язала і пошила гору повзунків, пелюшок, шапочок, ковдр, пінеток. Навіть конверт на виписку вона пошила своїми руками. Та й зараз вона на онука постійно щось шиє – від магазинного не відрізниш. А це теж якась економія – дитина ж як на дріжджах росте, не встигаєш гардероб оновлювати їй.

Два роки тому свекри допомогли нам купити машину. Вони дали більшу частину суми, решта була в кредит. Мої батьки взяти участь не змогли, грошей не було, а ті, що були, погоди не змінили б. З того часу чоловік і почав бурчати, що допомоги від них немає.

Спочатку його невдоволення було не дуже помітним. Так, іноді прориваються фрази, замасковані під жарти, що, мовляв, сиджу я на його шиї (це під час декрету), і батьки нам допомагати не поспішають. Спочатку я уваги не звертала, але ставало це все помітніше.

Але зовсім погано стало, коли з’ясувалося, що я лишилася без роботи. До виходу з декрету мені лишалося півроку. Чоловік немов із ланцюга зірвався. Постійно лаявся, що тепер взагалі незрозуміло, коли я влаштуюся, все в мене через одне місце, а він так сподівався, що я почну працювати і ми нарешті з’їздимо нормально у відпустку.

Я казала, що влаштуюся на роботу, коли сину дадуть садок, сидіти на його шиї не стану, тож у відпустку ми з’їздимо. Чоловік тільки зневажливо пирхнув, мовляв, коли це ще буде. Я запропонувала позичати грошей у його батьків, а потім потихеньку віддавати.

– А чому мої? Чому не у твоїх, – здійнявся чоловік. – Нам і так допомагають лише мої батьки, коли твої почнуть брати участь?

Я обомліла. Тобто, він цілком серйозно заявляє, що допомагають тільки його батьки, хоча на каpaнтині, який він просидів з половиною окладу, ми майже не витрачалися на їжу лише завдяки моїм батькам. Вони нас усім постачали, мама навіть випічку нам спеціально готувала. Але цього чоловік вважав за краще не згадувати.

Зате згадав, що і на квартиру, і на машину його батьки добряче витратилися, а мої в купівлі машини не брали участі.

Ми лаялися так сильно вперше у житті. Мені було дуже прикро, що старання моїх батьків для чоловіка порожній звук і він все вимірює такою мірою. Потім ми начебто помирилися, але досі чоловік періодично може якось неприємно сказати щось про моїх батьків. Хоча сам продовжує безсоромно лопати те, що вони привозять.

Не знаю, як переламати ситуацію та змусити чоловіка оцінити, який внесок у добробут нашої сімʼї роблять мої мама та тато. Я знаю, що якщо найближчим часом нічого не зміниться, то ми розійдемося. Незаслужено ображати моїх батьків я не дозволю. Ця неповага до мене теж, а ми цього нічим не заслужили.