Одна втомлена жінка отримала запрошення на безкоштовний відпочинок, вона вирішила ним скористатися

Одна жінка дуже втомилася. Вона працювала багато, бо гроші потрібні. Але грошей увесь час не вистачало. І жінка взяла кредит. Спочатку грошей побільшало! А потім ще менше. Адже кредит треба виплачувати. А чоловік захворів і не міг працювати. І треба клопотати, щоби пенсію дали. І купувати дорогі ліки, крім безкоштовних.

А син жодної роботи не знайде. То туди влаштується, то сюди. А потім йому чи не заплатять, чи робота не сподобається… Сидить та грає на комп’ютері. А старенька мама почала замовлятися, плаче, ображається, розмовляє з кимось. І треба робити ремонт, труби міняти. І зуби треба міняти. Болить усе. А грошей не вистачає…

І все не перелічиш, від чого жінка втомилася. Вона вранці встане після тривожного сну – наче й не спала. І одразу клопіт навалюється, турботи, тривоги, робота… Жінка дуже втомилася. І дивні думки почали з’являтися в неї, дуже дивні. Жінка їх жене, а думки лізуть. Як таргани, яких не вивести.

І одного разу жінка відкрила поштову скриньку, а там квитанції. І білий конверт на ім’я жінки. А в конверті дуже добрий, напевно, обман. Коли бідній людині приходить щось дуже добре, зазвичай це обман!

А це запрошення з квитком. Таке красиве, чорними лаковими літерами написано, що жінка отримала виграш та бонус. Поїздку на відпочинок. Потрібно прийти на вокзал п’ятнадцятого числа. І сісти на спеціальний поїзд. І поїхати відпочивати.

Жінка подивилася – п’ятнадцяте ж сьогодні! У голові у неї все плуталося від утоми. А вокзал поряд зовсім, чути шум поїздів, він заважає спати ночами, коли й так не спиться. І жінка взяла сумку, склала все необхідне, написала записку: “Я їду на відпочинок, бо дуже втомилася. Більше не можу. Подзвоніть мені, якщо що. Люблю і цілую!”. І тихенько вийшла із квартири. Вона була в дивному тумані, пам’ятала тільки, що поїзд незабаром піде. І не потрапиш на відпочинок!

Прибігла на вокзал. У розкладі поїзда цього немає. Але підійшла чергова у чорній формі, висока бліда жінка. І сказала, що треба спуститись у перехід. Пройти переходом до останньої платформи. І на потяг встигнете, він зачекає. А я вас проведу.

І вони пішли разом, спустились у темний перехід. Тьмяне світло ллється, кроки лунко лунають. Ішли довго, а потім перейшли залізний міст, – і просто під землею поїзд стоїть. Зручно вигадано, як метро.

І поїзд такий гарний! Вікна світяться блакитним світлом, чорні вагони виблискують, переливаються, за вікнами видно пасажирів. Ошатні всі. У костюмах та сукнях. І всеіз квітами, просто величезні букети, – мабуть, з урочистостей їдуть. І звучить піднесена сумна музика. Дуже до душі жінці ця музика припала… Вона дістала квиток та запрошення, білі з чорною рамкою. І хотіла увійти у вагон.

А бліда чергова їй і каже: “Ви сумочку залиште. Навіщо вам її тягнути? У поїзді тільки квіти можна провезти і одну монетку – це потім чайові на поромі дасте. Там буде ще пором. А сумочку не треба, зайва вона!”.

Жінка сказала, що у сумочці шоколадка у дорогу. А чергова сказала, що їсти жінка не захоче. Їжа не потрібна. Жінка пояснила, що у сумочці ліки від зубного болю. А жінка відповіла, що зуби не болітимуть. Зуби також залишаться тут. Хто у поїзді – у тих нічого не болить. Сміливо залишайте ліки!

Жінка почала говорити, що в сумочці телефон. Рідні ж зателефонують. Потрібно відповісти! Вона так раптово поїхала. А чергова сказала, що рідні не подзвонять. Вони згодом самі приїдуть. Пізніше. Дзвінки не приходять, зв’язку немає. Телефон не потрібний. Не турбуйтеся, залишайте сумочку. Картки теж не потрібні. І гребінець не потрібний. І зміна білизни не потрібна. Тапочки дадуть у поїзді. І простирадло. Нічого не потрібно.

Жінка раптом затремтіла, їй холодно стало. І вже не хотілося сідати в привабливий вагон, хоча провідник махав рукою, поспішав. А бліда чергова сумочку забирала силоміць і казала: “Ви ж їдете. Ви їдете на відпочинок. Ідіть скоріше у вагон, вам треба виспатися, заснути, ви вже засинаєте, до того втомилися. А так вчепилися в сумку, як кліщ! Давайте її сюди !”.

І підштовхує жінку до вагона. А жінка з останніх сил, як вирвала свою стару сумку! І побігла вздовж поїзда, – такий довгий потяг виявився! Біжить, а за нею біжать провідник і чергова, тупотять голосно, умовляють: “Поверніться, пані! Вам треба відпочити, поїзд скоро вирушає!”

Жінка побачила світ попереду і ще швидше побігла. Світло було таке яскраве, що вона перестала бачити. І впала – бах! Дуже сильно впала…

І отямилася у своїй квартирі, у передпокої. Поруч квитанції розкидані. Рука болить, забилася. Але все інше ціле. І чоловік прибіг, почав допомагати підвестися. Сам ледве стоїть, а помагає. Мама прибрела, теж метушиться, плаче. І син вийшов із кімнати, перелякався. І бурмоче, що влаштувався на добру роботу, завтра вийде…

А жінка нічого не сказала про свій сон чи непритомність. Про морок, в який вона потрапила від втоми та образи на життя. Про чорний потяг, на якому мало не поїхала відпочивати. Нічого не розповіла: навіщо лякати інших? Тим більше все стало налагоджуватися.

Мамі ліки виписали, вона спокійніше стала. Чоловік пішов на поправлення, знайшов роботу вдома. Воля до життя повернулася, а разом із нею – і сили стали повертатися. А син працює. Нормальна державна робота поки що отримує не дуже багато, але є перспективи. І стало легше. Кредит виплатили – і полегшало…

А запрошення та квиток жінка нікому не показує. Вони так і лежать у сумці. Коли буває важко, коли сильно втомиться жінка чи образа прийде, вона дістає потай запрошення на відпочинок. Таке гарне. Чорні глянсові букви переливаються… І дата завжди сьогоднішня, отак. Можна піти на вокзал та встигнути на поїзд.

І це так протверeзило жінку, що вона негайно стала жити щосили та інших підтримувати. Тому що на поїзд чекає. Запрошення активне. Але краще ми залишимося тут. І житимемо, навіть якщо дуже втомилися. Втома минає. І тут також можна відпочити. А потім знову жити. І боротись. Як ми й робимо.