Не спілкуюся з сестрою, тому що вона намагалася відвести мого чоловіка. Мама наполягає на примиренні, рідня ж

Вже десять років не спілкуюся з сестрою, бо вона чинить зовсім не по-сестринськи, намагаючись при кожній нагоді відбити в мене чоловіка. Як на мене, це зрада чистої води, але мама наполягає, що ми маємо помиритися, таки рідня. Але иені така рідня не потрібна.

Заміж я вийшла десять років тому. Весілля було пишне, багато гостей, були і родичі, і друзі, не було моєї рідної молодшої сестри, з якою ми за місяць до весілля посварилися. Причиною конфлікту став мій майбутній тоді ще чоловік.

Олена в сім’ї була молодшою, тому батьки її балували. Я думаю, що навіть надто. У нас різниця у сім років, тому я чудово бачила, що за те, що мені в дитинстві вийшло б боком, сестрі лише пальчиком погрожували. Часом бувало прикро, але батьки намагалися тримати баланс і вкотре щодо мене не лютували. Можливо, свою роль зіграло ще те, що до народження сестри у нас полегшало з грошима і у батьків поменшало приводів нервувати.

Сестра з дитинства зрозуміла, що якщо чогось не можна, але дуже хочеться, то можна. Можна цукерки із серванту, можна мій плеєр, можна гроші з кишені, можна не ходити до школи. Так, іноді вона не ходила до школи, бо просто втомилася. Їй не доводилося навіть імітувати якусь хворобу.

Мене багато в що сестрі дратувало, особливо, що вона абсолютно безпардонно торкалася моїх речей. Дозвіл вона питала, але навіть якщо чула відмову, то все одно їх брала, тільки трохи згодом, щоб я цього вже не бачила. Спочатку це були іграшки, потім книжки, потім косметика, парфуми, одяг. Сварилися ми у дитинстві постійно. Мамина позиція з цього питання злила ще сильніше: “Та дай ти їй, тобі шкода?”. Згодом сварок ставало дедалі менше.

Студентські роки я прожила разом із батьками, та й після не поспішала з’їжджати. Особистого життя як такого не було, а винаймати квартиру одній було нудно і дорого. Взаємини з чоловіками у мене бували, але нічого особливо серйозного. такого, щоб з’їхатися, не виходило. Тому до двадцяти п’яти років я жила із сестрою в одній кімнаті. Відносини у нас були хороші, не кращі подружки, все-таки різниця у віці давалася взнаки, але спілкувалися на багато тем.

Саме в двадцять п’ять років я познайомилася з Денисом, ми зустрілися кілька місяців, а потім вирішили з’їхатися. Винайняли квартиру, перевезли речі, стали жити. Через півроку я офіційно познайомила його з моєю сім’єю, бо він зробив мені пропозицію.

Із весіллям вирішили не поспішати. Треба було підзбирати гроші, без поспіху все організувати, та й пожити разом хотілося, щоб притертись у побутовому плані. Батьки наше рішення схвалили, сказали, що по можливості допомагатимуть.

До нас у гості часто заходили мої батьки, батьки нареченого, але найчастіше в нас була Олена. Я думала, що вона просто нудьгує, їй незвично, адже все життя її жили разом, а тут я поїхала. Проти її візитів я нічого не мала. Але згодом мене почало насторожувати її поведінка.

Сестра заявлялася в досить відвертих вбраннях, обов’язково намагалася перетнутися з моїм майбутнім чоловіком, знаходила привід доторкнутися. Він навпаки намагався піти з дому, коли приходила Олена. Я ж намагалася не накручувати себе, оскільки мої власні думки здавались мені маренням.

Я переконувала себе, що в мені просто каже власництво, це нормальна реакція, адже раніше таких серйозних стосунків у мене не було. Але ревнувати до рідної сестри мені здавалося ганебним, адже це рідна кров, вона не може мене зрадити.

Моя внутрішня боротьба тривала ще кілька місяців, поки наречений не вирішив зі мною відверто поговорити. Те, що він розповів, шокувало мене, але підкріпило всі сумніви, які були в моїй душі.

Виявилося, що сестра перетиналася з ним не лише у нашій квартирі, коли приходила до гостей. Вона на нього чекала у роботи, зображаючи, що це випадкова зустріч, “випадково” стикалася в магазинах. Навіть у гості іноді “ненароком” приходила, коли мене не було вдома, поводилася вона при цьому зухвало і недвозначно. Кілька разів “випадково” надсилала йому свої відверті фотки, ніби помилилась номером.

Наречений мовчав довго, бо не хотів псувати між нами стосунки. Сам намагався пояснювати їй, що вона поводиться неправильно і нічого в неї не вийде, але та тільки сміялася і продовжувала свої раптовості та випадковості. Мовчав би й далі, але сестра перейшла всі межі

Напередодні, поки я була у батьків, Олена вкотре “ненароком” прийшла в гості. Наречений їй сказав, де мене знайти, але “щоб зі мною не розминутися”, сестра сказала, що зачекає у нас. Він тільки прийшов з гаража, тож залишив Олену на кухні чаї ганяти, а сам митися пішов.

У ванній у нас не було замку, всі ніяк не могли поставити, тому що нам двом він особливо не потрібен. Ото наречений туди пішов, почав митися, як почув, що шторка у ванній відкривається. Він спочатку нічого не зрозумів, потім побачив Олену і дуже здивувався, так би мовити.

Наречений розповідав, як ледве виставив її з ванної, одягнувся і пішов сваритись, бо вона його дістала остаточно. Олена казала, що він помиляється, одружуватися треба не з мною, а з нею, адже вона йому більше підходить, а ще любить його. Наречений їй вкотре пояснив, що нічого не буде, Олена розпсихувалася, сказала, що це ще треба подивитися, буде чи не буде, і втекла з квартири, а він вирішив, що настав час розповідати мені, бо сестра явно перейшла межу.

Я тоді відразу зателефонувала Олені, прямо спитала, що це все означає, а у відповідь почула спокійне “ну а що тут такого, ви ж ще не одружені, раптом би він передумав”. Чесно, я думала, вона відпиратиметься, якось виправдовуватиметься, але ні. Вона все визнала і не бачить у цьому нічого такого. Я сказала, що це зрада з її боку, яку я не потерплю, тому відтепер сестри не маю.

Батьки тоді прикладали всі мислимі та немислимі сили, щоб нас помирити, але жодній з нас це було не потрібно. Олеа продовжувала написувати моєму нареченому з різних номерів, бо її заблокував одразу. Я бачила ці повідомлення, вони завдавали мені болю. Від неї я такого не очікувала, рідна кров таки.

На моєму весіллі її не було. Минуло вже десять років, а ми все ще не спілкуємося, бо вона не вважала за потрібне вибачитись, а я не можу їй більше довіряти. Мама з кожним роком все сильніше тисне на те, що ми маємо помиритися, адже рідні люди, тим більше нічого страшного не сталося.

Але я вважаю, що рідні люди так не чинять, якщо зрадила одного разу, то зрадить і двічі. А нічого страшного не сталося тільки через те, що мій чоловік цього не допустив, не скористався ситуацією. Заслуги сестри у цьому взагалі немає.