Дочка хоче продати іпотечну квартиру і повернутися до мене, але я категорично проти

Останні роки я тягла одна дочка. Чоловік мій наказав його не шукати і поїхав будувати нове щасливе життя.

Я – жінка самодостатня, тож і дочку намагалася вчити так жити. Благо їй на момент зникнення батька було вже майже п’ятнадцять років. Не треба було думати, куди її влаштувати, і шукати няньок.

Без чоловіка навіть полегшало: готування, прання, прасування поменшало. Я зібрала всі сили і вирішила, що вільний час поки що для мене недозволена розкіш, і влаштувалася відразу на два підробітки.

Грошей нам із Анею вистачало. Жили ми цілком непогано. Декілька разів навіть вдавалося на відпочинок вибратися на кілька днів.

З першого дня після того як чоловік пішов я почала відкладати гроші на навчання для дочки. Ставку я робила на те, що маючи хорошу освіту у Ані будуть вищими шанси знайти хорошу роботу, а значить вона швидше почне заробляти самостійно.

Можливо, для когось це дикість, але я не з тих ненормальних матусь, які вважають, що зобов’язані жити заради своїх дітей. Я розраховувала якнайшвидше скинути зі своїх плечей дитину-утриманця.

Дочку я люблю і з дому виганяти її не збиралася. Завжди говорила, що вона може жити зі мною скільки захоче, але в такому разі їй доведеться дотримуватись моїх правил.

Всі ці роки я м’яко підводила дочку до думки, що немає нічого кращого, ніж мати власне житло.

Після закінчення навчання дочка майже два роки накопичувала на початковий внесок із іпотеки. Весь цей час я повністю її одягала та годувала. Ні разу не попросила жодної копійки. Навпаки, всіляко підтримувала.

Коли момент покупки був уже позначений, я додала до грошей, що є у дочки, рівну суму. Це був мій подарунок для неї до вступу у доросле життя.

Аня оформила іпотеку та з’їхала. Я нарешті змогла видихнути. Моя гонка була закінчена. Донька має роботу (хай не таку круту, але з перспективами зростання), і своє житло.

Але моє щастя було недовгим. Через чотири місяці донька звільнилася з роботи. Для мене це було як грім серед ясного неба. Аня ніколи не скаржилася на те, що її чимось не влаштовує її посада чи колектив.

За словами дочки, у них змінився один із начальників і чоловік, який прийшов на його місце, почав робити Анні натяки на близькість. Постійно намагався залишитися з нею віч-на-віч і шукав випадкових дотиків.

Дочка не почала чекати, коли ситуація зайде далі, а просто пішла. Тут її повністю підтримую.

Поки Аня шукала нове місце, я зробила за неї щомісячний платіж за іпотекою. Роботу донька знайшла досить швидко, минуло лише три тижні.

Я знову видихнула – живемо далі.

Але ще через кілька місяців донька приголомшила мене черговою новиною. Вона вагітна! Батька у дитини немає і не буде, але вона твердо вирішила народжувати!

Я була настільки в шоці, що почала сміятися. Сподівалася, що Аня в кінці скаже, що це був жарт, але цього не сталося.

Вирішила поговорити з дочкою з усією серйозністю. Запитала про те, а чи подумала вона, як вони з малюком житимуть, а головне, на що? На декретні виплати не так просто звести кінці з кінцями. Та ще й платять їх лише перші півтора роки.

Тут настав час мені знову шокувати. З’ясувалося, що Аня все продумала. Вона продасть свою квартиру та переїде жити з дитиною до мене. Адже я ж майбутня бабуся, значить, допомагатиму з малюком!

Після таких заяв у мене почало смикатися ліве око, пропав сон і загострився шийний хондроз.

Я просто розраховувала кілька років (хоча б до появи онуків) пожити на втіху. З’їздити хоч раз на нормальний відпочинок! А тут таке!

Звісно, ​​я намагалася відмовити дочку народжувати. Говорила, що в неї ще буде шанс завести сім’ю та зустріти гідного чоловіка. Але вона в ніяку. Може, вже гормони пустують? Адже я так довго чекала коли моя власна дитина стане самостійною так що не збираюся знову жити в одній квартирі з немовлям!