Соромно за дружину, тому що вона при хорошому стабільному доході любить “жебракувати”

У нас із Наталкою з’явилася спочатку донька, а потім і син. Не скажу, що я дуже багато заробляю, але на сім’ю із чотирьох людей вистачає.

А ще у дружини дуже багаті батьки. Наталя – їхня єдина дитина. Тому вони всіляко її бережуть і не хочуть, щоб донечка чогось потребувала.

Хоч Наталя мені про це і не каже відкрито, я знаю, що мама з татом часто підкидають їй грошей. При тому, не так уже й мало. Та власне, я й сам її на роботу не жену. За освітою дружина – вчитель російської мови та літератури, і в ті роки до декрету, що вона працювала в школі, вона приносила до сімейного бюджету не так уже й багато.

Тому за таких умов мені зручніше, щоб дружина займалася будинком та дітьми. І мені спокійніше, і їй. Тим більше, що гроші є. Тільки недавно я став помічати, що такий довгий декрет не йде дружині на користь.

Раніше вона була мила, розумна, цікава жінка. Можна сказати, інтелектуалка. А зараз Наталя з кожним роком все сильніше перетворюється на якусь квочку, яку цікавлять лише дім та діти.

Більшість вільного часу вона проводить на маркетплейсах. Вибирає якісь килимки, контейнери, чохли та іншу нісенітницю, без якої ми б добре прожили. Я розумію, що це її спосіб розважитися і зняти стрес, тому намагаюся якомога не висловлювати їй це.

Тим більше, що я багато працюю, багато покупок робить саме дружина. Ще Наталя постійно мені розповідає, що дізнається про якісь нові лайфхаки, щоб купити щось дешевше. Загалом я не проти.

Але іноді вона явно перегинає палицю. У неї це ніби вже перетворилося на якусь гру. Купити якомога дешевше. Наприклад, якось я після роботи сидів удома за телевізором і почув розмову дружини телефоном.

Як я зрозумів, вона купувала автомобільне крісло для дитини. Серед діалогу почув раптову репліку:

– А ви не могли б знижку нам зробити? Просто я багатодітна мама, а чоловік нещодавно від мене пішов, тепер доводиться самій дітей возити.

Я коли це почув, просто отетерів. Зачекав, поки чоловік закінчить розмову.

– На мою думку, багатодітною можна називатися, коли дітей, як мінімум, троє, – зауважив я. – Зізнавайся, де ти ще одну дитину ховаєш? І коли це я встиг тебе покинути?

Наталя тільки махнула на мене рукою.

– Ти нічого не розумієш! – відповіла вона. – Подумаєш, невелика брехня. Натомість нам знижку дали на крісло. Ще цей чоловік погодився його привезти до нас.

– Ось як? – сказав я. – Може, ти ще на побачення з ним сходиш, багатодітна мати-одиначка? На мою думку, це вже перебір!

Дружина образилась і до кінця дня зі мною не розмовляла. Але я так зрозумів, що ця розмова ніяк на неї не вплинула.

Тому що приблизно за місяць ми пішли купувати диван. Довго шукали підходящий, потім знайшли той, що сподобався і мені, і Наталці. Щоправда, він коштував трохи дорожче, ніж я планував витратити. Але я подумав, що там напевно є якась розстрочка, тож можна буде купити.

Але Наталя вирішила по-своєму. Вона почала умовляти продавця зробити нам знижку. На весь магазин почала чи не плакати і розповідати, як у нас молодша дитина нібито спалила старий диван, і тепер нам нема на чому спати.

На мою думку, продавець у це не повірив. Виглядало це справді безглуздо, а мені за дружину було дуже соромно. До речі, не думаю, що люди, яким було б нема на чому спати, вибрали б такий дорогий диван.

Загалом з того магазину ми пішли без дивана. Я сказав, що більше терпіти таку ганьбу не маю наміру, і в іншому магазині купив простіше диван. Наталя образилася, сказала, що старається для сім’ї.

А на мою думку, це вже якесь божевілля, вигадувати небилиці, намагатися викликати жалість і так принижуватися задля знижки. Мені економія за таку ціну не потрібна!