Сказав коханій, що не хочу з нею одружитися, а вона поставила ультиматум
Коли я запропонував Даші жити разом, вона спершу зраділа, потім розгубилася. Потім і зовсім зажурилася. Я не зрозумів, у чому проблема, зніяковів, впав у тяжкі думи. Самі поміркуйте – ми на той момент зустрічалися вже рік з лишком, пройшли через багато, любили один одного найбільше на світі. А тут раптом така дивна реакція на логічну в нашій ситуації пропозицію.
– Ну от я, скажімо, погоджуся. І що далі? – замислено запитала Дашка через кілька хвилин глибоких роздумів.
– Як що… Будемо жити разом, вести господарство. Потім діти підуть. Щастя ж! Хіба ні?!
– Щастя… Але я все це бачила трохи по-іншому. Весілля, біле плаття. А ти якось різко.
– Тобто ти відмовляєшся мені, правильно розумію? – я подивився на кохану очікуючим поглядом.
– Та ні, але…
Коротше, Даша, трохи посумнівавшись, таки прийняла пропозицію і вже за два дні приїхала до моєї двохкімнатної квартири з валізою. Я сяяв від радості, дівчина, здається, трохи розслабилася. Чому «здається»? З кожним днем вона ставала дедалі похмурішою.
Якщо раніше я намилуватися не міг на вічно усміхнену Дашину , то тепер щиро переживав за стан її здоров’я. Бліда вся, їсть мало, спить неспокійно… Вирішив поговорити та з’ясувати, у чому проблема.
– Дашунь, а ти чого така? – запитав я, коли кохана в черговий раз задумливо зітхнула і подивилася в нічне вікно. – Тебе турбує щось? Так ти скажи, може, допоможу чим!
– Ну так, турбує. І допомогти можеш. Тільки не будеш. Я хочу, щоб ти на мені одружився. Офіційно зі штампом у паспорті. Можна навіть без пишного весілля.
– Тобто тобі така важлива ця формальність, що ти сама собі в дзеркалі не посміхаєшся?!
– За цією формальністю ховається дуже багато!
Даша почала пояснювати свою позицію. Виявляється, з її точки зору цей самий штамп у паспорті є гарантією того, що я нікуди від неї не піду в критичній ситуації. Мовляв, якщо людина одружилася зі своєю коханою, то прив’язується до неї остаточно і бере на себе відповідальність справжню, а не «словесну».
Не те, щоб я не поділяю Дашину думку, але офіційний шлюб вважаю повним позбавленням волі, причому для обох. Про це я й поспішив їй повідомити. Пошкодував, до речі, майже одразу.
– Дашунь, але ти розумієш, що після весілля ми з тобою втратимо свободу? Адже це так важливо…
– А навіщо свобода людям, які перебувають у шлюбі? Ти що, піти від мене думаєш?!
– Ні що ти…
– А я щось уже сумніваюся.
Дашка психанула, я прийшов у стан ауту. А мав розуміти, що рано чи пізно до цієї ситуації дійде. Адже ще тоді, коли я пропонував коханій жити разом, вона натякнула – у майбутньому обов’язково вимагатиме походу до РАЦСу. Зажадала, а я виявився не готовим до цього кроку. Як про це сказати Дашці? Як викручуватись?!
Кілька днів тому ми з нею капітально посварилися. Не через весілля та штамп у паспорті, а на побутовому ґрунті. Я купив не ту крупу в магазині, Даша і так була на взводі, зірвалася, я відповів грубістю. Ну і пішло-поїхало. Я хотів було піти з дому, щоб заспокоїтися і потім, за кілька годин, нормально вирішити питання, але кохана мене зупинила.
– Ось, що й потрібно було довести, – гукнула мене дівчина, коли я взувся в передпокої. – Перший конфлікт – і ти йдеш, залишаєш мене одну.
– То я щоб заспокоїтися. Не хочу скандал розпалювати.
– А якби ми були одружені, то в тебе й такої думки не виникло. Ось тобі й відповідь на всі запитання, – Даша сплеснула руками, – відповідальності в тобі нуль.
Скінчився цей вечір ультиматумом. Даша заявила, що якщо протягом місяця ми не узаконимо стосунки, то вона мене покине і знайде собі справжнього мужика. Відповідального, розуміючого, дбайливого. Такого, що зрозуміє та прийме її позицію.
І я тут щось подумав… Може, хай собі шукає? Адже свобода один раз у житті дається, а «Даш» ще буде багато. Чи я помиляюся і потрібно прийняти вимоги коханої, забувши про свої інтереси?