— Дякую, мені нормальна дочка вікна помиє! – влаштувала мама істерику, коли я запропонувала викликати клінінг

У моєї мами, як у багатьох людей, що виросли в союзі, дуже дивний підхід до праці та домашніх обов’язків. Якщо прибирання, то таке, щоб з сьомої ранку і до глибокої ночі. Щоб потім боліли руки, відвалювалися попереки, ноги та інші кінцівки. Якщо прання, так щоб дим коромислом і піна на всі боки.

Щоб не можна було пройти коридором, щоб мокра білизна звисала з усіх поверхонь, щоб не було чим дихати, особливо в спеку влітку. І все в такому дусі.

Скільки разів ми з нею лаялися на цьому ґрунті, мені пальців на руках і ногах не вистачить перерахувати. Чого я тільки з дитинства не наслухалася на свою адресу.

І лінива я, і безрука, і недотепа, і нічого путнього з мене не вийде. Загалом, мама вміла підбадьорювати.

І нічого дивного тепер немає в тому, що я втекла з дому за першої ж нагоди. Інститут обрала навмисне якнайдалі від матусі та її маніакальної чистоти.

Коли вийшла заміж, благовірного одразу попередила, що морочитися з прибиранням не збираюся. Видимий бруд і пил приберу, а вилизувати кожен куточок і повзати по підлозі з лупою, як моя мати, не збираюся.

Чоловік витріщив на мене очі:

— То й у твоїй родині це було? Прання до ночі, генеральні прибирання до непритомності?

Я закивала. Так-так, ще як було. Чоловік обійняв мене і зі сльозами в голосі сказав, що розуміє мене, як ніхто інший. Він теж все дитинство провів з ганчіркою в руках для матері.

Я сказала, що прибирання ще куди не йшло. Але найбільше я ненавиджу і боюсь мити вікна. Як настає весна і постає питання про те, що щось треба робити з каламутними віконцями, так у мене починається депресія.

Чоловік відповів, що й сам терпіти не може метушню з цими вікнами. Тому в своїй квартирі він просто викликає клінінг. Платить гроші за те, що професіонали економлять йому нерви та час.

Я до цієї ідеї спочатку поставилася скептично. Але коли три спритні жінки відмили нам не тільки вікна, а й усю сантехніку і навіть зробили кахель на тон білішим, я зрозуміла, що кожен має займатися своєю справою.

Я б так, як майстрині із клінінгу, у житті квартиру не відмила. А вони працювали з піснями та примовками і навіть, здається, не втомилися.

З того часу ми з чоловіком плюнули на витрати і стали постійно користуватися послугами сервісу. І всім тепер радимо це робити.

Багато знайомих прислухалися до наших порад і тепер теж насолоджуються чистотою і цілими нервами. А ось мою маму, яку я приїхала відвідати, нічим не прошибеш.

Валізу не встигла поставити, вона вже радіє:

— Ти мені вікна і помиєш!

Я мало не впала. І тобі, кажу, мамо, привіт.

— Знаєш чудово, що я терпіти не можу з вікнами поратися. У мене страх висоти, причому з дитинства, — сказала я.

Мама махнула рукою. Не вигадуй, мовляв. Але я стояла на своєму. Кажу, нічого я тобі не митиму. Зараз замовлю клінінг.

Нехай працюють майстри своєї справи, а ми поки що з тобою чай поп’ємо, побалакаємо. Мати від подиву аж рота роззявила і хвилину мовчки на мене дивилася.

А потім вибухнув страшний скандал. Як вона кричала!

Чомусь якісь люди повинні мити їй вікна, коли в неї в будинку є нормальні жінки з руками та ногами. Ще, мовляв, не вистачало сторонніх у хату пускати.

Я їй намагаюся пояснити, що так добре, як клінінг, ми не приберемо ніколи в житті. У них і засоби спеціальні, і вправність є.

— Я заплачу, про витрати взагалі не думай, — намагалася я достукатися до матері.

Куди там. Та кричала ще сильніше. Їй, мовляв, перед людьми соромно. Усі руками миють, а я їй якихось помічниць пропоную.

У результаті мама сказала, що їй від мене нічого не треба. У неї, мовляв, ще нормальна дочка є. Це вона про мою старшу сестру.

Та, мовляв, із роботи навіть для такої справи відпроситься та вимиє усі вікна. Тільки такі жертви мати влаштують. Щоб усі бачили, як вона з цими проклятими вікнами порається в поті чола.

Мене ж мамуля з дому випровадила, назвавши на прощання «жіваркою невдячною». Ще додала, що не розуміє, у кого я така білоручка виросла.

Вона, мовляв, з дитинства нас привчала до чистоти та порядку. Ага, мені досі у кошмарах її уроки сняться, нічого не скажеш.

Мало не нервове тремтіння починається побачивши ганчірки для прибирання і швабри. Дякую, наїлася.

Мені, звичайно, від слів матері боляче та прикро. Але чоловік мене заспокоїв. Якщо мамі так хочеться страждати, нехай страждає на здоров’я.

А брати мене в заручники та союзники свого страждання я не дозволю. Жодні чисті вікна того не варті.