Організувала святкування ювілею свекрухи, але у результаті залишилася винною

Ірина Вадимівна, мама мого чоловіка, з самого першого дня нашого спільного життя здалася мені жінкою владною, а іноді й безжальною. Виховуючи свого сина сама, вона звикла вважати, що жінка просто має бути сильною.

Слава Богу, серйозних непорозумінь зі свекрухою в мене не було. Проживши з чоловіком кілька місяців я навіть подумала, що, напевно, даремно накручую себе щодо того, що в мене така зла свекруха.

«Народиться наша Оленка, і все устаканиться» – заспокоювала я сама себе.

Ім’я для доньки ми вибрали заздалегідь, тому я всі дев’ять місяців називала свою «пузожительку» на ім’я.

Так вийшло, що Оленка народилася трохи раніше за термін. Серйозних проблем у дочки не було, але я все одно вирішила, що малечі потрібно приділяти набагато більше уваги, ніж звичайним дітям.

На мій подив, чоловік анітрохи не ображався на те, що я практично живу біля дитячого ліжечка.

Побутові питання відсунулися на другий план і практично мене перестали цікавити. Так, у планах був ремонт. Ну і що? Можна ж зробити і наступного року. Поїздка на дачу? Та й добре! Ми що без своїх овочів не проживемо?

У такому режимі минули перші півроку. А нещодавно до материнського клопоту у мене додалася проблема з підготовкою до святкування ювілею свекрухи.

Сама Ірина Вадимівна, яка вирішила, що заслужила повноцінний відпочинок, поїхала до Болгарії в гості до своєї сестри.

– Костя, тобі не здається, що це неправильно? Не в мене ж ювілей, а в твоєї мами!

Чоловік, мабуть, не знав, що мені відповісти, тому винно пропонував розділити клопіт.

– Давай я сам обдзвоню кафе, а тобі залишиться тільки запрошення замовити, продумати меню та прикрасу банкетного залу.

«Всього нічого» – ображено думала я, але чоловікові вголос претензії не висловлювала.

Як-не-як, я розуміла, що це його рідна мама, і він хоче, щоб свято вдалося.

Свекруха приїхала за добу до призначеного заходу.

– І це все? А де жива музика, де тематичне оформлення зали? Це ж колгосп якийсь! – обурювалася вона, нервово походжаючи з боку на бік.

– Мам, ну ми ж вам надсилали фото. Ви сказали, що вам подобається! Костя сам контролював процес підготовки, тож я була впевнена, що все буде як треба! – мені стало дуже прикро, що мої старання не оцінили.

– Костя, кажеш, сам їздив? Дякую, хоч синочку на мене не начхати.

– Ви взагалі розумієте, що у мене на руках маленька дитина? – я перейшла у наступ.

– І що? Моя мама розповідала, як вони народжували між копицями у полі і, відлежавшись, знову йшли працювати. Ну, ти ж так не можеш! У тебе ж дитина на руках! – свекруха зневажливо глянула на мене і відвернулася до вікна.

У цей час прийшов Костя. Мама відразу висловила йому своє невдоволення і пішла додому.

Наступного дня я не мала жодного бажання йти на цей ювілей. Але заради чоловіка довелося переступити через себе. Святковий вечір я провела у повному мовчанні. Я навіть не вийшла до мікрофона, щоби привітати цю жінку.

– Розумієш, вона моя мати, і мені теж прикро, що ти так поводишся! – до вчорашніх звинувачень свекрухи додалися нападки чоловіка.

У залі лунала музика, один за одним лунали заїжджені тости. Ірина Вадимівна, яка не хотіла виносити сміття з хати, майстерно вдавала, що все добре.

Нарешті свято закінчилося, і я викликала таксі, щоб поїхати до своєї мами, у якої ми з Костею залишили Олену.

– Що, не терпиться втекти? Соромно за свято, яке ви організували? – слова свекрухи стали останньою краплею.

Того вечора я висловила цій жінці все. Зізнаюся, місцями я перегнула ціпок. Але я вважаю, що мала рацію.

Ця сварка розставила всі крапки над “i”, і я вирішила, що більше ніколи не візьму на себе відповідальність за справи, які особисто не стосуються мене.

Костя, як людина м’яка і неконфліктна, вирішив зробити вигляд, ніби нічого не сталося. Але я його не звинувачую. Це його мати, і йому вирішувати, як вчинити. А я, якщо чесно, то ніколи не зможу.

Свекруха ж, розуміючи, що була не права, намагається налагодити стосунки, але я не прагну спілкуватися з нею.