Коли невістка запропонувала мені найняти хатню робітницю, я їй запропонувала найняти няню

Невістка зовсім берегів не бачить. Їй, значить, усі мають бігти на допомогу, втрачаючи тапки на ходу, а вона пальчиком поворухнути не бажає, щоб допомогти іншим.

До того моменту, як народилися онуки, ми з невісткою не особливо й спілкувалися. Так, бачилися кілька разів на рік на свята, передавали через сина привітання та й все.

Я живу своїм життям, за сина мертвою хваткою не тримаюся. Розумію, що він доросла людина, має свої справи, свою сім’ю, не зобов’язаний він біля моєї спідниці сидіти.

Та й сама я працюю, займаюсь городом, до подруг їжджу. Сил поки що вистачає, щоб не обтяжувати нікого своїми проханнями про допомогу.

Сім’я сина теж до певного моменту моєї допомоги не потребувала. А що їм? Вони молоді, здорові, самі впораються зі своїми справами.

Але так було, доки невістка не народила. Пологи пройшли для неї тяжко, малюк дуже великий, особливо при її статурі. Поки вони у лікарні лежали, їй там медсестри допомагали, а як приїхала додому, то довелося б самій усе робити. Синові відпустку не дали: він тільки на нову роботу перейшов.

Я ніякого негативу до невістки не відчувала, тому сама запропонувала їй допомогу, розуміючи, що їй з дитиною дуже важко, особливо в її стані.

Вона з радістю погодилася. Я взяла два тижні відпустки та майже переселилася до молодих. Виїжджала додому тільки митися і спати, а решту часу була біля невістки.

Син приходив о десятій годині вечора, тому від нього користі було мало. Так що я і з малюком няньчилась, щоб він не плакав, і на прогулянку з ним ходила, ще й по господарству допомагала.

Ходила в магазин, готувала їжу, мила посуд. Невістки навіть стояти було боляче.

Два тижні в такому ритмі, потім ще кожного її дзвінка відпрошувалася і бігла допомагати. Їй же то самій до лікарні, то малюка відвезти, а вона сама ноги ледве тягає: куди вона одна з дитиною?

Мені себе дорікнути нема в чому, я жодного разу не відмовила невістці у допомозі. Потім вона оговталася після пологів, стала рідше вдаватися до моїх послуг, але все одно стабільно разів зо три на тиждень я їздила їй допомагати.

Допомагала не за якісь там блага, а тому, що це дружина мого сина, вона народила мого онука, їй самій важко, а син постійно на роботі.

Взагалі, я завжди просила заздалегідь мене попереджати, щоб я могла узгодити свою відсутність з начальством, але вона частенько дзвонила щодня: ось через пару годин їй уже потрібно десь бути.

Але й тоді я не відмовляла, домовлялася, їхала, рятувала. Жодного разу не було такого, що вона мені зателефонувала, попросила приїхати, а я почала в трубку зітхати і скаржитися, яка я стомлена.

Так би, напевно, все й надалі тривало, але нещодавно допомога знадобилася мені. Захворіла я, до того ж досить сильно. Спину зігнуло так, що з ліжка вставала зі сльозами і півгодини.

До туалету ледве йшла, плакала від болю. Звичайно, мені потрібна була допомога. Як мінімум, щоби їжу хтось готував та за ліками ходив. Але ліки після роботи і син завезти міг, а от із приготуванням, продуктами та прибиранням він не помічник. Надія була лише на невістку.

Про своє лихо я сказала синові. Прихопило мене ввечері. Як швидка поїхала, я йому набрала, не знала, спить невістка чи ні, а син точно ще не спав.

Все пояснила, попросила, щоб невістка вранці приїхала. Син сказав, що без проблем передасть прохання.

Тоді вже й онукові було десять місяців, і невістка відновилася після пологів, тож проблем я не чекала. А вони трапилися, бо вранці мені зателефонувала незадоволена невістка.

Вона заявила, що у неї на руках маленька дитина, вона не готова все кинути і зриватися через мою примху до мене. Каже, зараз все можна через інтернет замовити.

Я їй пояснюю, що я до дверей у такому положенні не дійду, дуже болить спина. Та й готувати в мене зараз сили немає. Мені навіть не у всіх позах лежати зручно.

Тоді невістка і заявила, що в такому разі мені слід найняти домробітницю, яка мені допомагатиме. Мені це було дуже дивно чути.

Я помовчала, потім сказала, що їй, у такому разі, слід найняти няню, яка їй допомагатиме, потім поклала трубку. Невістка більше не передзвонювала.

Синові я дзвонити не стала, не хотіла його турбувати. Видзвонила подругу, яка не полінувалась, відпросилася з роботи, приїхала з ліками, продуктами, приготувала мені їжі, укол зробила, потім поїхала.

На невістку я скривджена. Поки не вибачиться, не зрозуміє, що вчинила некрасиво, я їй не допомагатиму, нехай викручується сама.

Онука не побачу? Погано, так, але й таке ставлення до себе я не потерплю навіть заради того, щоб бачити онука.