Чоловік задаровував мене подарунками, я раділа, доки не дізналася, що це все куплено в кредит

Я виросла у небагатій родині. Тому купували мені все лише за потребою. Наприклад, нові чоботи з’являлися лише тоді, коли старі ставали малі чи рвалися. Солодощі дарували на свята.

Якщо я просила у батьків щось конкретне на новий рік чи день народження, тато розглядав подарунок лише з погляду корисності. Велосипед? Добре. Я стану більш спортивною та здоровою, можна буде відправляти мене до магазину, на пошту, у гості до бабусі. Схвалено.

Ляльковий будиночок? Погано. Дорогий. Займає багато місця у кімнаті. Збирає пил. Швидко набридне мені і стоятиме в кутку. Не схвалено.

Я дуже заздрила Олені, своїй найкращій подрузі. Її батьки були у розлученні, і батька вона бачила лише раз на два тижні, у вихідні. Зате щоразу тато привозив моїй подрузі гори подарунків. Ляльки, сукні, шоколадки, браслети, жуйки. Все, про що більшість із нас могли лише мріяти. Як же я тоді хотіла мати такого самого тата!

Чим старша я ставала, тим більше укріплювалася в мені думка про те, що чоловік повинен дати мені те, що не змогли батьки. Я твердо знала, що варта кращого. Мріяла, як вийду заміж за гарного, розумного та успішного хлопця, який носитиме мене на руках.

Відразу скажу, я цього не приховувала та нікого не обманювала. При знайомстві, як тільки мова заходила про те, що для мене важливо у партнері, я говорила, що люблю увагу, турботу, дорогі подарунки та інше. На цьому етапі більшість чоловіків одразу й відсівалися.

А потім я зустріла Костю. Він здався мені звичайним хлопцем. Я була впевнена, що після того, як скажу, що люблю дорогі подарунки та ресторани, він одразу зіллється. Але Костя мене здивував.

– Не бачу в цьому нічого поганого, – спокійно сказав він. – Ти молода та красива дівчина, тому гідна, щоб тебе оточували гарні речі.

Із цього і почався наш роман. Костя дуже красиво доглядав. Справа навіть не тільки в тому, що він часто дарував мені квіти, вигадував цікаві ідеї для побачень та дарував подарунки. Він виявляв турботу та увагу. Щодня бажав доброго ранку та добраніч, викликав мені таксі, якщо я засиджувалася у подружки, привозив фрукти та ліки, коли я хворіла.

Я зрозуміла, що нарешті зустріла чоловіка, про якого мріяла все життя. Ми одружилися за десять місяців. І це було весілля мрії.

Часто в таких історіях все щастя закінчується після весілля. А у нас все тільки розпочалося. Чоловік ні в чому не відмовляв. Хочеш у відпустку на море? Поїхали. Вийшов новий телефон? За тиждень куплю. Сподобалася сукня? Зараз вишлю кошти на картку.

Я жила, як у казці. І була дуже здивована, коли через рік шлюбу знайшла в поштовій скриньці цілу гору листів про прострочення кредитних платежів. Я уважно вивчила всі повідомлення. А коли Костя повернувся додому, у нас відбулася серйозна розмова.

Спочатку він усе заперечував. Але під моїм тиском зізнався. Справа в тому, що його зарплата вже давно перестала покривати мої “хотілки”. А оскільки він дуже любить мене, він продовжує мені догоджати. Тепер він має цілу гору кредитів і Костя не знає, як це все виплачувати.

Думаєте, після цього я образилася на чоловіка, покинула його чи подала на розлучення? Ні, я тільки зрозуміла, як сильно він мене любить, раз готовий на таке.

– Я теж дуже тебе люблю, коханий, – сказала я Кості. – Не хвилюйся, ми все виплатимо.

Найближчого місяця я продала всі свої брязкальця. Прикраси, фірмові сумки, айфон, фен, навіть невідкритий флакон парфумів. Тож ми закрили майже половину боргів.

Тепер кожен місяць частина моєї та його зарплати йде на погашення боргу. Я про це не шкодую. Я зрозуміла, який чудовий у мене чоловік. Його любов це те, що не замінять жодні подарунки. І нехай ми житимемо трохи скромніше, мій чоловік – діамант, про якого іншим жінкам залишається тільки мріяти.