Григорій забув сказати дружині, що його мама не приїде. Але й це не врятувало його від розлучення

Минуло вже п’ять днів, як Григорій помічав за дружиною багато незвичайного. Вперше він помітив це у понеділок увечері, коли він повернувся з роботи. А сьогодні був уже вечір п’ятниці. І, повернувшись пізно ввечері з роботи додому, Григорій розмірковував про метаморфози, що відбулися з його дружиною.

«І що дивно, — думав він, поїдаючи на самоті на кухні, — за ці дні змінилася не лише її поведінка. Але характер. І ці зміни не на краще. І я не можу цього не помічати. Не можу не звертати на це своєї уваги».

Дивлячись у тарілку з макаронами та котлетами, Григорій посміхнувся, відірвав погляд від тарілки, озирнувся навкруги, похитав головою, знову посміхнувся і знову уткнувся поглядом у тарілку, і продовжив їсти.

«Ось і зараз, — продовжував він сумні міркування. — Замість сидіти поряд зі мною на кухні, вона займається якимись своїми справами. І вже п’ятий день. А я? Хіба їй не цікаво, як у мене пройшов день? Хіба її не турбує, як у мене справи? Чи все в мене гаразд?»

Григорій припинив їсти.

“Я розумію, — подумав він, — що в неї можуть бути свої якісь справи, але від цього не повинні страждати наші стосунки з нею. Треба з нею поговорити серйозно.”

Григорій рішуче відсунув від себе тарілку.

– Тетяна! — голосно гукнув він. – Тетяна!

– Чого тобі? — почув Григорій невдоволений голос дружини.

– Підійди сюди! — голосно й вибагливо промовив він.

Тетяна прийшла на кухню.

– Ну? — роздратовано спитала вона.

— А чому таким тоном, Таня? — спитав Григорій. – Я просто хотів поговорити?

– Про що поговорити?

— Що означає «що», Таня? — здивовано вигукнув Григорій. — І чому такий незадоволений тон?

— Незадоволений, бо ти відволікаєш мене. Ну, про що ти хотів зі мною поговорити?

Але Григорій мовчав. Бо був такий обурений словами дружини і тоном, яким вона з ним розмовляла, що вже забув, навіщо покликав її.

— Григорій, якщо ти думаєш, що мені більше нема чого робити, як бігати до тебе на кухню, то ти помиляєшся, — роздратовано сказала Тетяна. – Ну? Чого замовк? Я слухаю. Говори, навіщо кликав.

«А голос! – подумав Григорій. – У неї навіть голос змінився. Він уже не такий ніжний, як був раніше. Знову ж таки інтонації! Дратівливі, незадоволені. Що вона хоче цим показати? Невже не розуміє, що тим робить мені боляче? Вона точно більше за мене не любить».

— Чого хотів, кажи, — сердито промовила Тетяна.

Григорій озирнувся на всі боки. Подивився у свою тарілку. Оглянув стіл.

– Кетчуп де? — спитав Григорій перше, що спало йому на думку. – Де гірчиця? Де хліб? Чому їх нема на столі?

— Ти не знаєш, де кетчуп та гірчиця? Забув, де хліб лежить? Маєш проблеми з пам’яттю?

— Тетяно, я не розумію, я в чомусь завинив перед тобою? Чому ти так зі мною розмовляєш? Вже майже цілий тиждень!

– Як “так”?

— Тобі важко мені відповісти, де кетчуп, гірчиця і хліб? Ти ж знаєш, що я повертаюся з роботи пізно ввечері. Тому що працюю понаднормово. І так, я дуже втомлююся. Тому надвечір, звичайно ж, не дуже добре розумію. А тобі важко сказати, де кетчуп та гірчиця? Що відбувається, Таня?

— Кетчуп у холодильнику,— спокійно відповіла Тетяна,— там же й гірчиця. А хліб у хлібниці.

— А чому вони там, коли мають бути на столі?

Тетяна дістала хліб із хлібниці, а з холодильника кетчуп та гірчицю і поставила на стіл.

– Все? — спитала вона. — Чи ще щось?

– Давай поговоримо, Таня. Сядь. Ти надто схвильована. А нам багато що треба обговорити. Хочу, щоб ти знала, що цей тиждень був для мене особливо тяжким.

– Все. Достатньо. Я теж весь тиждень працювала, дуже втомилася і погано розумію. Тож давай не зараз.

— Що означає «не зараз», Тетяна? Ти розумієш, що кажеш?

– Зараз мені нема коли з тобою розмовляти, – Тетяна подивилася на годинник. — Вже десята вечора, а в мене ще багато справ.

– Це важливо, Таня. Нам багато що треба обговорити. Твої справи і почекати можуть.

– Мої?

– Твої, Таня. Твої! Свої справи я зробив. А ось ти…

Але Тетяна не стала дослуховувати, махнула рукою та пішла з кухні. А Григорій ще якийсь час з тугою дивився на свою тарілку.

«Це не моя Таня, — думав він, підсуваючи тарілку і продовжуючи їсти. – Чужа жінка. Що її так змінило? Чому вона так поводиться? Може, в неї хтось з’явився?

– Тетяна! — знову закричав Григорій, припиняючи їсти та відсуваючи тарілку. — Зараз підійди сюди.

— Відчепися, — прокричала Тетяна у відповідь. – Не до тебе.

— Таня це серйозно, — кричав Григорій. — Якщо ти зараз, чуєш, зараз же не прийдеш сюди, я не знаю, що зроблю.

— Ну, прийшла, — сказала Тетяна, заходячи на кухню.

— Скажи чесно, Таня,  в тебе хтось є? — спитав Григорій. — Ти покохала іншого? Тільки чесно. Я хочу, щоб ти була зі мною правдива, Таня. Між нами не повинно бути брехні. Хто він? Я його знаю? Тож ти так зі мною?

– Що ти сказав?

– Ти чула.

– Ти серйозно?

– Так.

— Думаєш, що я маю іншого?

— А що я можу думати, Таня? Що? Чи, на твою думку, я недалекий і нічого не бачу? Ти так думаєш? Отож, щоб ти знала, ти помиляєшся. Я дуже спостережливий. І розумніший, ніж ти думаєш.

— Та пішов ти, — сказала Тетяна і вийшла з кухні.

– Та пішла сама ти! — крикнув їй услід Григорій.

А трохи згодом на кухню прийшла донька. Нещодавно їй виповнилося вісім років.

— Ти чому не спиш, доню? — спитав Григорій.

— Ви так кричали з мамою, що мене розбудили.

— Вибач, доню. Але твоя мама – вона просто не розуміє, що бути гарною дружиною – це означає…

– Ти вигнав маму? – запитала дочка.

— З чого ти взяла, доню? — злякано відповів Григорій.

— Ти їй сказав, щоб вона йшла. Я чула.

— Доню, ти не так зрозуміла. Я її не виганяв.

– Але вона пішла.

– Як пішла? Чому?

– Гадки не маю. Я думала, що ви посварилися. Ви так кричали один на одного.

Григорій, як міг, пояснив дочці, що було. Розповів про те, як протягом усього цього тижня Тетяна не звертала на нього жодної уваги.

— Зрозумій, доню, мені було прикро, — бідкався Григорій. — Весь тиждень приходив із роботи пізно. Сил вистачало тільки дійти до кухні, повечеряти та спати лягти. А вона за весь цей час жодного разу навіть не спитала, як у мене справи. Уявляєш? Жодного разу не посиділа зі мною під час вечері. Хіба гарна дружина так поводиться?

– Тату, ти зараз серйозно?

– Що таке?

– Ти справді не знаєш, чим мама займалася всі ці дні?

– Гадки не маю. А чим вона займалася?

— Згадуй.

– Що згадувати?

— Минулої суботи ти сказав, що за тиждень до нас приїжджає в гості твоя мама. І що до її приїзду необхідно підготувати кімнату. Ти сказав, що вона житиме у вітальні. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю.

— Але ж місяць тому ти привів у будинок собаку.

— То був собака мого начальника, — почав виправдовуватися Григорій. — Він їхав на кілька днів і просив мене потримати її в себе. Я не міг йому відмовити.

— Я знаю, тату. Але цей собака твого начальника за ті два дні, що прожив у нас, на шматки порвав у вітальні майже всі шпалери та двері погриз.

— Начальник мені сказав, що вона це зробила, бо їй було сумно і їй не подобалося, чим її годували.

— Та це неважливо, тату. Навіть якщо й так. Головне, що мама попросила тебе допомогти їй замінити двері у вітальні та наклеїти там нові шпалери. Щоб до приїзду твоєї мами там було гарно. Але ти відмовився. Сказав, що весь цей тиждень працюватимеш понаднормово. Ну, згадуй.

— Точно, — згадав Григорій, — було таке. І що?

– І нічого. У понеділок та у вівторок мама міняла двері. А в інші дні клеїла шпалери.

— А коли вона це робила?

— Після роботи й робила.

— Сподіваюся, доню, ти допомагала мамі?

– Допомагала. Але небагато. Мама дозволяла мені допомагати лише після того, як я зроблю уроки. А рівно о дев’ятій відправляла мене спати. Половину кімнати ми вже обклеїли. Але лишилася ще половина. Але тепер мати пішла. І хто обклеїть другу половину, я не знаю.

— Іди спати, доню, — сказав Григорій. – Я зараз подзвоню мамі і все вирішу.

Донька пішла до своєї кімнати. Григорій взяв телефон та набрав номер Тетяни. Але її телефон було вимкнено.

Лише вранці наступного дня Григорій зміг додзвонитися до дружини.

– Танічка, – закричав він, почувши голос дружини, – ти де? У мами своєї. Ну слава Богу. А то я вже подумав, що ти до іншого пішла. А що я міг подумати, Таня? Якщо весь тиждень твоя поведінка викликала в мене підозру? Що? По суті? Я по суті, Таня. У мене тобі є хороша новина. Я так замотався на своїй роботі, що забув тобі сказати. У понеділок дзвонила моя мама і сказала, що на цей раз вона до нас не приїде. Так, Танюша. Радуйся! Все скасовується. Вона приїде до нас лише наступного року. Уявляєш?

Що ти злишся, Таня? Я не винний, що забув. Так вийшло. Що ти кричиш? Я, між іншим, увесь цей тиждень теж не сидів склавши руки. Я працював! І що, що тобі забув про це сказати? Ну, вилетіло з голови. Ось так це могло статися. Не задавай безглуздих питань. Зрештою, нічого страшного не сталося. Коротше, коли ти повернешся? Що означає ніколи? Ти пішла від мене назавжди? Що? Як розлучаємося? Що означає квартиру міняємо на дві у різних районах? Чому? Бо я хто?

Тетяна витратила трохи менше хвилини на те, щоб розповісти Григорію, хто він є, та вимкнула телефон.