Біологічний тато обурений, що я не ношу його по батькові. Де він був майже тридцять років?

Біологічний тато раптово дізнався, що я не ношу дароване ним по батькові і обурився цим фактом. А по-батькові я змінила ще в чотирнадцять років, якщо що.

Мені зараз тридцять років, про те, що в мене є батько, я знала й раніше. Навіть бачила його частенько, тому що містечко у нас не дуже велике.

Мати з батьком у шлюбі не була. Він її вмовив народжувати, обіцяв одружитися, навіть жив з нами ще півроку після мого народження, а потім сказав мамі “вибачай, люблю іншу”.

На мене його любов теж не поширювалася. Бачила я його випадково, про те, що цей мужик – мій батько, я дізналася від сторонніх людей, як це часто буває в таких містечках, як наш.

Мама розповіла правду, відповіла на мої дитячі запитання, яких у мене було небагато. Я дізналася, що так, це і є мій татусь, ні, він не рветься зі мною спілкуватися, а за всі мої дев’ять на той момент років аліментів заплатив тисячу одну від сили.

На аліменти мені тоді було начхати, мама примудрялася сама забезпечувати гідний рівень життя, ми нічого не потребували. А ось те, що тато просто ігнорує факт мого існування, мене зачепив.

Я зажадала від мами допомогти мені змінити по-батькові, коли з’явиться така можливість. Мені не хотілося мати нічого спільного з цією людиною.

До батька в мене була якась гидливість. Мені взагалі тоді найбільше хотілося, щоб він кудись поїхав, і щоб ніхто не знав, що саме ось цей чоловік – мій батько.

Але тато нікуди їхати не збирався, у нього тут сім’я, нові діти, народжені у шлюбі. А тема з тим, що я його дочка вже давно вщухла.

По-батькові я змінила, коли отримувала свій перший паспорт. Навіть не пам’ятаю, щоб із цим були якісь труднощі. Просто написала якусь заяву та й усе.

Після того, як я змінила по-батькові, у моїй голові щось клацнуло і я просто викинула всі думки про тата. Мені він став нецікавий.

Я продовжувала вчитися, закінчила школу, вступила до нашого ж міста, здобула освіту і стала шукати роботу. Місце знайшлося не одразу, але воно знайшлося.

За іронією долі в цій же конторі працював і мій батько. Але я не збиралася втрачати перспективне місце роботи через те, що він також тут працює.

Емоцій у мене до нього давно ніяких немає, я не його підопічна, навіть робота на різних поверхах. Тож часті зустрічі нам точно не загрожують.

На роботі, природно, швидко стало відомо, що я позашлюбна дочка мого тата, хоч я нічого нікому не розповідала, це не в моїх інтересах.

Плітки якісь ходили, але не та я величина, та й мій тато не велика шишка, щоб про це продовжували обговорювати довгий час. Побалакали і забули.

Але через півроку після того, як я знайшла роботу, у нас був корпоратив, на який треба було піти в обов’язковому порядку. Був там і мій тато.

Ось на корпоративі, трохи прийнявши на груди, тато і притягнувся до мене з’ясовувати стосунки. Хоча до цього старанно вдавав, що мене не помічає. Суть його претензії була в тому, що я посміла змінити в документах по-батькові, чим сильно його образила.

Йому прикро, що рідна дочка не носить його по батькові! Типу, прізвище своє він мені дати не міг за низкою життєвих обставин, але по батькові дав.

А де він був майже тридцять років? Жодного разу не прийшов, не допоміг, не підтримав, натомість вважає, що якісь претензії має право висловлювати?

Я тільки сказала татусю, що якби він сподобався мені дати своє прізвище, то я і його б поміняла, тому що з такою людиною мені хочеться мати якнайменше спільного.

Він так почервонів, що я думала, що лусне. Але ні, прошипів щось і відвалив. Сподіваюся, що назавжди. А якщо раптом від образи спробує мені псувати життя, я не втиратимуся, а псуватиму йому у відповідь.