Чоловік нічого не може сказати мені в обличчя, проте регулярно скаржиться своїй мамі

У чоловіка якась дивна позиція. Мені він в обличчя про своє невдоволення чимось сказати не може, зате скаржиться на це своїй мамі, а вона вже без зайвого сором’язливості починає промивати мені мізки.

Мені здавалося, що чоловік до тридцяти років повинен уже якось навчитися вимовляти свої думки та почуття сам, без мами, бо це схоже на дитячий садок.

Я пам’ятаю, коли в мене брат був маленький, років п’яти, він дуже соромився сторонніх і взагалі великого скупчення людей, тож якщо щось і говорив, то мамі на вушко.

Хотів яблуко – мамі шепне, вона вже видасть йому яблуко. Захоче до туалету, щось запитати, кудись сходити, щось зробити – усі комунікації із зовнішнім світом через маму.

Але брат виріс. А ось чоловік у мене досі не виріс, бо продовжує скаржитися мамі, сподіваючись, що вона вирішить проблему.

Після весілля я від свекрухи дуже оригінальним способом дізналася, що чоловікові не подобається, як я готую. Він у мами звик, що все смажене, жирне, а в мене культура харчування інша, у нас у сім’ї так було заведено.

Мені чоловік нічого не сказав, продовжував їсти приготовлену мною їжу, а сам, мабуть, плакався мамі, що йому не смакує. Мама приїхала рятувати дитинку з голоду.

Без попередження, суботнього ранку на нашому порозі зʼявилася свекруха. Залишити її за порогом мені не дозволило виховання, але дуже хотілося це зробити.

“Обрадувавши” мене, що вона до нас на всі вихідні та зворотний поїзд у неї тільки в понеділок увечері, свекруха пройшла і почала викладати зі своїх баулів банки з консервацією.

Я консервацію свекрухи їсти не могла, там все потопає в олії, кілька разів пробувала, то потім з шлунком маялася, не звик він до таких навантажень.

Мені здається, що лечо, яке свекруха привозить, на п’ятдесят відсотків складається з олії, на сорок відсотків з рису, що залишилося, – це овочі.

І ось принесла вона до нас всю цю пишність. Якби просто принесла, то гаразд, але вона ж коментарі теж із собою захопила.

Почала розповідати, що її синок схуд тут з моєю вічною дієтою, йому треба повноцінно харчуватися. А яка дієта? Не було її й близько. Просто з моєї їжі олія та жир не сочиться, на цьому все.

Свекруха вирішила мене повчити готувати. Я ж новоспечена невістка, не наважилася хамити мамі чоловіка, хоча треба було ставити її в стійло відразу, не чекаючи продовження.

Дивилася я із жахом, як свекруха варить суп. Там у засмажці стільки олії, що таке відчуття, що засмажку роблять у фритюрі. Потім вона весь вміст сковорідки разом із олією вилила в каструлю.

Клянуся, коли вона це зробила, там сантиметровий шар олії на поверхні був. А вона ще так гордо пальцем тицяє, каже, запам’ятай, як суп має виглядати.

Яєчню синові смажила, то знову стільки олії вилила, що ці нещасні яйця в олії просто плавали. Вона ж йому ще й із майонезом це неподобство подала.

Після від’їзду свекрухи я вирішила переговорити із чоловіком. Сказала, що у нас своя сім’я, і ​​якщо є якісь проблеми та непорозуміння, то спочатку це треба обговорювати між собою, а не намагатися залучити сторонніх.

Чоловік сказав, що все зрозумів, але насправді з’ясувалося, що нічого він не зрозумів. Це підтвердив дзвінок свекрухи за чотири місяці.

Вона мені почала висловлювати, що я зовсім не стежу за зовнішнім виглядом її сина. Ось у нього гудзик на сорочці відірвався, а я два тижні цей кричущий факт ігнорую.

Моєї агресії тоді не було межі. Ну серйозно? Через гудзик дзвонити та скаржитися мамі? Я не говорю про те, щоб самому пришити, але хоча б мені про це сказати можна?

– А ти що, коли прасувала сорочку, сама не помітила? – обурилася свекруха.

Я їй повідомила, що не прасую чоловікові сорочки, у нас є відпарювач, чим викликала ще один виток збурень. Але я вже їх не слухала, думала про своє.

Гудзик на сорочку чоловіка я пришила демонстративно. Запитала, чи немає в нього ще проблем, про які він поки що не встиг повідомити свою маму? Чоловік навіть не вдав, що зніяковів.

Ще півроку прожили потім спокійно. Я думала, що чоловік таки усвідомив, що треба не через маму щось передавати, а говорити самому. Надто добре я про нього подумала.

Дзвонить мені свекруха і починає розповідати, що її синові треба змінити роботу, бо його там не цінують і не дають будувати кар’єру. Він доопрацьовує тиждень і йде.

Мені стало цікаво, а чи свекруха дзвонила начальникові сина? А що? Є у нього якісь претензії, він скаржиться мамі, а та вже за відпрацьованою схемою дзвонить і все залагоджує.

Я на цього маминого синка навіть ображатися не стала. Попросила його зібрати речі та залишити мою квартиру, бо такий чоловік мені не потрібен.

І зовсім не здивувалася, коли мені ввечері того ж дня зателефонувала свекруха. З якою ж насолодою я заносила її номер до чорного списку. Найщасливіший момент за все моє сімейне життя!