Були з тіткою найкращими подругами, а тепер вона заздрить мені і не спілкується, бо я досягла більшого, ніж вона

Все моє дитинство я любила проводити час з тіткою – маминою двоюрідною сестрою. Вони росли разом, багато спілкувалися і були близькі один до одного як рідні. Тьотя завжди була моїм прикладом для наслідування: вона була красивою, стильною, дуже стежила за своєю зовнішністю та фігурою, завжди була мила і весела – справжня леді.

Крім цього, у неї завжди був гарний достаток: вона могла кілька разів на рік подорожувати за кордон, купувати собі сумочки за тисячі. Жила тітка одна, не хотіла виходити заміж та народжувати дітей.

Моя мама, навпаки, була дуже скромною, сімейною жінкою і всю себе віддавала нам із братом. Я завжди цінувала і любила свою маму, але приклад хотілося брати саме з тітки: хотілося бути такою ж яскравою, незалежною та успішною.

Минули роки, стосунки моєї мами та тітки зіпсувалися, вони перестали спілкуватися. Мама не схвалювала і моє спілкування з тіткою. Я виросла, закінчила університет, влаштувалась на хорошу роботу та поїхала жити за кордон.

Після року життя за кордоном я приїхала всіх побачити ненадовго до рідного міста, де жила моя сім’я. Однак трапилося нещастя – через пару днів після мого повернення помер близький родич, пішов із життя він несподівано, зовсім молодим.

Звичайно, всі швидко забули про мій приїзд – жалобу, підготовку похорону та розмови про покійного витіснили інші теми для розмов. Настав день похорону, і я нарешті зустрілася з тією найулюбленішою тіткою, яка все дитинство була моїм прикладом для наслідування.

Однак тепер, у дорослому віці, я побачила її зовсім іншими очима: зовні постаріла, погладшала і цинічна жінка стояла переді мною. Вона спізнилася на похорон і зайшла так, ніби тільки на неї одну і чекали, привіталася зі мною і проігнорувала мою маму – мабуть, все ще таїла образу.

Замість жалоби на обличчі тітки була зневага до решти родичів, трималася вона так, ніби їй зовсім не хочеться там перебувати (хоча приходити її, звичайно, ніхто не змушував). Її вбрання було пишним, яскравим і недоречно ошатним – ніби вона прийшла показати себе, а не підтримати близьких покійного. У всьому читалася її глибока неповага і до людей, і до ситуації.

На поминках залишилися тільки родичі: серед них були я, мама, та сама тітка та інші. Спочатку говорили про покійного, але згодом розмови перейшли на різні теми.

Моя бабуся активно нахвалювала тітку: говорила, що вона завжди була красунею і розумницею, і навіть з роками ніяк не змінилася, а потім і інші почали хвалити тітку за успіхи її юності, як вона закінчила школу із золотою медаллю тощо (хоча тітці давно за 50, до чого тут шкільні роки?).

Раптом одна родичка перервала ці хвалебні промови і звернулася до мене: запитала, як моє життя за кордоном, чи надовго я приїхала, також зазначила, що я дуже виросла і стала красунею.

До цього я в розмови ні з ким особливо не встрявала, просто сиділа осторонь, думала про своє. Я досить скромна людина, хвалитися не люблю і тим більше не хотіла перетягувати на себе увагу на похороні – це вже занадто.

А родичці просто відповіла коротко, мовляв, все в мене добре: за кордоном жити подобається, з роботою теж все нормально, в рідному місті я ненадовго, повертатися назовсім не планую.

І тут краєм ока я помітила, як моя колись улюблена тітка змінилася в обличчі – хвилину тому вона посміхалася, сиділа спокійно і впивалася похвалами на її адресу, але раптом вона напружилася і відвернулася. Спочатку я не надала цьому значення – може, просто здалося?

Через кілька годин всі почали розходитися, тітка зі мною так і не розмовляла, хоча я намагалася завести діалог – все ж ми так давно не бачилися. І хоча спочатку похорону вона зі мною привіталася, коли настав час прощатися, вона підійшла до всіх у кімнаті, кожного обняла, сказала до побачення, а від мене демонстративно відвернулася і відійшла.

І це незважаючи на те, що я, чекаючи на прощання з нею, встала зі свого місця і зробила кілька кроків у її напрямку… Це сталося на очах у всіх. Мені стало дуже боляче – навіщо вона так?

Нічого ж не трапилося, я завжди з дитинства бачила в ній тільки гарне, а тепер ніби мої рожеві окуляри розбилися. А та єдина родичка, яка поцікавилася, як у мене справи, після цього тихо мені сказала:

«Ось, яка вона… Заздрить тобі. Ти обійшла її, добилася більшого навіть у молоді роки. Вона звикла бути завжди найкращою, щоб усі тільки її й хвалили, справжньою зіркою вважала себе в нашій рідні. Тільки зараз у тобі конкурентку побачила. Ти не звертай уваги».

Сказати, що я була шокована – нічого не сказати.

Ось так у моїй голові розбився образ чудової, завжди гарної й у всьому найкращої тітки, а головне мого ідеалу. Я більше почала цінувати справжнє: відкритість, скромність та щирість у людях. І, звичайно, стала ще з великою повагою і любов’ю ставитися до мами – ось хто справжнісінький приклад у всьому.