Все життя свекруха пестила лише своїх дочок, але коли їй самій знадобилася допомога, ті відвернулися від матері

Правильно кажуть, що кожна мати зможе доглядати сімох дітей, але не завжди семеро дітей зможуть доглядати одну матір. На прикладі своєї свекрухи я переконалася в правдивості цих слів сповна.

Чоловік мій виріс у багатодітній родині.

– Вітя, ти вже не дитина. Ось уже сімнадцятий рік піде. Потрібно думати, як далі тобі в житті визначатися, – сказав, як відрізав, Андрій Миколайович своєму синові. – Тобі не до вищої освіти, йшов би вчитися на токаря. І професія хороша, і шана серед людей буде.

Так мій чоловік став токарем. Втім, як він сам мені зізнався, професія йому не подобалася. Море тягнуло, кликало, манило. Але про те, щоб суперечити татові, у хлопця не було й думки. Батько краще знає.

Тим часом сестри Віктора одна за одною вступали до технікумів, а одна, наймолодша, пішла вчитися в інститут. Життя складалося непогано у всіх п’ятьох: успішні заміжжя, хороша робота і все, що потрібно для щасливого життя.

– Я для дочок нічого не пошкодую, вони мої маленькі кровинушки, – говорила свекруха.

Ми одружилися, коли дві молодші сестри Віктора закінчували навчання і були ще незаміжні.

– Мам, ти так дівчат своїх любиш, – говорила я, відчуваючи те, що чоловік весь час ріс обділеним батьківською любовʼю.

– Звичайно люблю. А кого мені любити ще? – нервово питала свекруха. – Вітя теж міг би нормальною доріжкою піти, а не одружитися у вісімнадцять років!

Мене, звичайно, ображали слова свекрухи, але я мовчки ковтала образу, нічого не кажучи у відповідь.

Нещастя гримнуло раптово. Свекра раптово не стало. До речі сказати, свекор у мене був самий золотий. Те, що колись у Віктора з батьком були непрості стосунки, ніяк не вплинуло на моє любов та повагу до цієї літньої людини.

Минув час, приносячи як добре, так і погане. Життя не стояло на місці. Після смерті свекра стосунки із зовицями з мого боку практично зійшли нанівець.

Не те щоб я їх не любила, просто відчувала їхню нещирість, яка виявлялася багато в чому. Але з Віктором на цю тему ми не розмовляли. Свекруха тим часом сильно здала. Переживши свого чоловіка на десять років, вона стала практично немічною людиною, яка потребує постійного догляду.

Дзвінок Віктора застав мене зненацька.

– Мама їде до нас.

– У сенсі їде? – уточнила я, смутно передчуваючи те, про що може йти мова.

І я мала рацію. Свекруха розуміла, що їй стає гірше, тому попросила молодшу дочку забрати її до себе. Але отримала відмову.

Непотрібною людиною виявилася вона й у сім’ях інших дочок. Мотивуючи по-різному свої відмови, дочки навіть не вибачилися за те, що залишають матір наодинці зі старістю.

Доживати свого віку жінка приїхала до нашої оселі. Я давно пробачила їй усі образливі слова та несправедливі натяки на мою адресу.

– Народиться мій онучок, з рук не спускатиму, – ласкаво говорила свекруха, гладячи мій величезний живіт.

Живучи в нашому будинку, свекруха ніби помолодшала. Вона щодня знаходила собі заняття, не сиділа без діла. А очікування онука стало для неї головною подією у житті.

Артема, який народився слабеньким і недоношеним на місяць, наша старенька бабуся буквально виходила. Відпоюючи козячим молоком і співаючи йому пісеньки, яких вона знала дуже багато. Син досить швидко зміцнів. І це не дивно, адже любов бабусі іноді здатне створити диво!