До кабінету власника клініки постукали і повідомили, що поряд із клінікою впав якийсь старий чоловік. Власник сказав, що його клініка – не місце для волоцюг
Люди пов’язані одне з одним. Можливо, люди – як бджолиний рій, що має спільну свідомість. Душі людей становлять єдине поле, хоч і розпорошені по Землі. І коли ти робиш комусь добро, ти його робиш усім. І собі. А коли робиш зло – робиш його всім. І собі…
Це стара філософська істина, давня мудрість. Але один успішний лікар про мудрості не думав. Не було коли. Він багато працював і дуже багато заробляв у своїй приватній клініці. І він увесь час в голові рахував гроші. Скільки побільшало. І скільки ще треба, щоб купити будинок кращий, машини новіші… Багато чого треба купити.
Батьки дали синові гарну освіту. Хоча самі були простими людьми, жили у селищі поряд із містом. І всі вкладали у сина. Він виріс, став лікарем на радість батькам. І ось – навіть відкрив свою клініку. І процвітав. А батьків любив, хоч відвідував рідко. Занадто багато справ!
І перед Новим роком цей повний, гарний та багатий лікар працював особливо багато. До нього записувалися за півроку, сплачували великі гроші. І ще лікар писав дисертацію, щоб посісти місце на Олімпі науки. Він втомився. Робочий день закінчився. І лікар вже представляв ситну смачну вечерю в улюбленому ресторані.
Тут пролунав шум у коридорі. Медсестри та охоронець голосно заговорили, а потім юна медсестра несміливо увійшла до розкішного кабінету лікаря. І повідомила, що поряд із клінікою впав якийсь старий. Мабуть, випив. Або просто зле йому стало. Чи можна його занести до клініки? Хоча він брудний дуже. На вулиці відлига. Бруд.
Лікар навіть не розсердився. Він спокійно сказав, що його клініка – не місце для волоцюг. Викличте поліцію, чи що. Ну, або “Швидку”. Та хоч пожежників викличте. Впав на вулиці? А до чого тут клініка? Ідіть та перевірте запис на завтра. Зовсім з глузду з’їхали. Волоцюг хочуть носити до моєї клініки.
Лікар відповів на листи від ділових партнерів та багатих пацієнтів, неквапливо переодягнувся. Зачинив кабінет і неквапливо пішов до машини. Неподалік метушилися люди, мабуть, там і лежав брудний дід. І юна медсестра, уявіть, там же метушилася. Замість виконання наказу керівника!
Лікар уже сідав у машину. Але вирішив підійти і зробити співробітниці зауваження. Нехай вертається на робоче місце! І підійшов.
І побачив у багнюці свого батька. Батько лежав непритомний і хрипко дихав. Це тато лікаря приїхав у місто за покупками. Синові нічого не сказав, хотів зайти та клініку подивитися, дуже хотілося побачити успіх своєї дитини. І несподівано впав, серце…
І можна, можна було б врятувати, як сказав ридаючому лікарю інший лікар, в іншій лікарні, бідній і пошарпаній. Якби одразу розпочали реанімаційні заходи. Якби швидко надали медичну допомогу, то можна було б врятувати людину.
Двох людей. І батька, і сина. Бо син тоді залишився б людиною. І не зробив огидний, мерзенний вчинок, кинувши батька помирати! Будь-яку людину кинути вмирати на вулиці поруч зі своєю багатою клінікою – нелюдяно.
Тому що люди пов’язані один з одним. І коли робиш добро, робиш його й собі. А коли робиш зло – робиш його і собі. Хоча спершу не розумієш цього. Але потім зрозумієш. Як цей лікар, котрий усе втратив. І інтерес до життя, і клініки, і бізнесу. І батька, який помер біля порога свого сина. Можливо, він знайде у собі сили жити.
Лікар із бідної лікарні дзвонив і пропонував роботу. Рятувати людей. Можливо, це врятує й колишнього успішного лікаря.