Дочка сама обрала свою долю, нікого не послухала, а тепер усіх звинувачує у цьому

Дуже складно підтримувати стосунки із власною дочкою. Вона свого часу  вчепилася в свого мужика, нікого не слухала, хоча там такий кадр – святих винось. А тепер у неї погані, всі винні, що в неї життя йде навперекій. Втомилася від постійних закидів.

У нас із чоловіком двоє дітей – старший син Ярослав та молодша дочка Рита. Нині синові двадцять сім років, а дочці двадцять два. Славік поки неодружений і живе з нами, збирає на свою квартиру, а Рита три роки тому зі скандалом вийшла заміж.

Ми намагалися дати нашим дітям все, що було в наших силах – виховання, освіта, увага, турбота. Ставилися до них однаково, не виділяючи улюбленців, але вони виросли зовсім різні. Син зібраний, вдумливий, цілеспрямований, а дочка вперта, з установкою, що вона завжди і в усьому має рацію.

Причому в дитинстві було навпаки. Син ріс досить хуліганистою дитиною, часто доводилося ходити до школи, спілкуватися з директором, а дочка була в дитинстві старанніша, не доставляла особливих проблем. Але з віком все змінювалося, син свої проблеми переріс, а ось дочка у старших класах почала дивувати.

Було багато різного, ми з чоловіком думали, що це такий запізнілий підлітковий бунт проходить. Намагалися не пережимати зайвий раз із вихованням, сподіваючись, що у Рити, як і в брата, з віком це минеться. Але чи вік ще не настав, чи це вже й не зміниться, але зараз спілкуватися з дочкою вже просто немає жодних сил, особливо після її заміжжя.

На бюджет свого часу Рита не поступила. Ми з чоловіком чогось подібного чекали, тож готові були вчити її платно. Провчилася вона приблизно два курси, а потім заявила, що виходить заміж. То був грім серед ясного неба.

Ми знали, що вона має хлорця але вона не поспішала нас знайомити, тому я й не припускала, що все так серйозно. Коли ж було оголошено про весілля, дочка зволила представити нам свого майбутнього чоловіка. Кандидатура майбутнього зятя справила не найкраще враження.

Він був лише на рік старший за Риту, йому було двадцять років. Сам ніде після школи не вчився, від служби в армії за станом здоров’я звільнений, працював на той момент продавцем-консультантом побутової техніки. Дуже специфічний персонаж з низькою соціальною відповідальнісю – його розмови, замашки, потім ще й виявилося, що має умовний термін. Загалом не зять, а мрія.

Рита дивилася на свого обранця закоханими очима, а в мене серце заходилося від жаху. Ось за це заміж? Коли її наречений пішов, ми з батьком постаралися переконати дочку, що не варто поспішати з весіллям. Можна ж просто зустрічатися, навіть жити разом, але не бігти одразу до РАЦСу.

– Я себе не на смітнику знайшла, щоб бути співмешканкою, – пишномовно заявила Ріта. – Спочатку штамп у паспорт, потім уже спільний побут.

На питання, де вона цей спільний побут збирається налагоджувати, донька невизначено відмахнулася, мовляв, розберемося по ходу справи. Ми з батьком зажурилися, перспектива обзавестися зятем, який без міцного слова пропозицію до ладу сформулювати не може, та ще й уже під умовним терміном ходить, не тішила.

Спочатку я думала, що дочка так рветься узаконити стосунки, бо вже перебуває в положенні. Це б багато пояснило, але ні, мене запевнили, що бабусею найближчим часом я не ставатиму. Принаймні не стараннями доньки. Вона хотіла доучитися, хоч це тішило.

Відіграли весілля, молодята почали жити з бабусею зятя. Батьки в нього розлучилися дуже давно і роз’їхалися різними містами, навіть на весілля до сина не приїхали, а може він їх і не кликав. Як вони жили спочатку, я до ладу не знаю. Дочка особливо нічого не розповідала, але ходила задоволена.

Через півроку вона вперше прийшла до нас із батьком із фiнгалом – виявилося, що чоловік у неї місяць тому залишився без роботи, і з цього приводу випиває.

Для нас це був шок, у мене чоловік не п’є, і рідні такої ніколи не було. Я навіть не уявляла, що робити. До поліції дочка йти відмовилася, жила в нас, багато плакала і не ходила в університет.

А за тиждень на поріг з’явився зять з покаянним виглядом і букетом. Чоловік хотів спустити його зі сходів, але Рита вмішалась, самі розберемося, не влазьте. Я ледве чоловіка та сина вдома втримала, поки Рита з чоловіком розмову вела у під’їзді.

Після їхньої зустрічі я намагалася поговорити з дочкою, бо по обличчю бачила, що вибачила вона свого чоловіка. Очі заблищали, букетик нюхає, а одразу з ним не пішла, щоб помаринувати вкотре його, це ж так романтично! Вона сказала, що завтра повертається до чоловіка, і вони помирилися.

– Він обіцяв, що більше не буде, і вибачився. Усі помиляються, у сімейному житті трапляється різне, – заявила дочка, мабуть, заготовленою реплікою. – І взагалі, не треба мене вчити, я вже не дитина.

Наступного дня вона, як і обіцялася, з’їхала назад до чоловіка, а за два місяці порадувала нас новиною про свою вагітність. В мене була суміш почуттів – від радості до відчаю. Онук народиться – це така радість, але від такого батька і в такій сім’ї, що стає моторошно.

А ще за місяць не стало бабусі зятя, у якої вони жили. Зять почав гудіти по-чорному. Може, бабусю так сильно любив, може, привід хороший, а може раніше вона йому не давала розвернутися, тут я вже не знаю. Але після поминок дня через три дочка знову стояла у нас на порозі з сумкою та заплаканим обличчям.

Прийняли, зрозуміло. Від походу в поліцію дочка знову відмовилася, ми ж не хотіли на неї тиснути зайвий раз, таки вона чекає на дитину. Чоловік і син поривалися з’їздити, поспілкуватися із зятем, але я вмовила не зв’язуватися. Тим більше, що за тиждень він прийшов сам. Вийшла дуже негарна сцена, Рита зібраларечі і разом із чоловіком пішла.

Більше до кінця вагітності вона у нас не з’являлася, тільки дзвонила, казала, що все гаразд. Я дуже сподівалася, що вона не бреше. За її словами, чоловік все усвідомив, взяв себе в руки, знайшов роботу і змінився на краще. Все це пахло обманом, але їздити і вкотре турбувати нерви не хотілося.

Через кілька місяців після виписки дочка з дитиною на руках знову стояла у нас на порозі. Ми всією сім’єю вмовляли її піти і написати заяву в поліцію, але вона вперлася – у чоловіка умовка, а її заява перетворить термін на реальний.

– Не хочу, щоб батько моєї дитини сидів, діти мають рости у повній сімʼї.

Два тижні, що вона у нас жила, ми переконували її, що чоловік її не зміниться, а дитині краще буде без такого тата. Рита нікого слухати не хотіла, а коли зять прийшов ще раз миритися, вона його вибачила.

– Якщо ти зараз до нього повернешся, то можеш не розраховувати, що ми тебе знову приймемо. Досить бігати, або туди, або сюди, – сказав їй батько. Я не хотіла вирішувати питання так категорично, але й сперечатися не стала.

Дочка пирхнула, сказала, що в неї тепер своя сім’я і відбула. Тепер чоловік із нею не спілкується, Ярослав перестав спілкуватися ще після того, як вона на нього кинулася, захищаючи свого чоловіка, а я ще якось намагаюся підтримувати зв’язок. Але дається це важко.