Дружина намагається зображати, що ми багатші, ніж є насправді. А я втомився жити у кредитах

Моя дружина прагне зобразити дуже багату штучку, витрачаючи купу грошей на понтові гаджети, брендовий одяг та інші аксесуари зовнішнього благополуччя.

Тільки ось робить все це вона в борг. У нас уже чотири кредити, які ми невідомо коли закриємо. Поки що бюджету вистачає, щоб покласти гроші як щомісячний платеж, потім зняти залишок суми, додати ще й перекинути на наступну.

Тобто, по суті, ми гасимо лише відсотки за кредитками, а самі борги ніяк не можемо віддати. Та що там ми навіть почати їх віддавати не можемо.

При цьому в будинку ремонт останній раз робився десять років тому, харчуємося найпростішими стравами, економимо багато в чому. Іноді навіть комуналку нема на що заплатити.

Я відбирав у дружини кредитку, але вона йшла і робила нову. Приховувала від мене це, а потім плакала, коли їй починали дзвонити колектори.

Доводилося рипіти зубами та починати розбиратися з цією проблемою. Так, у нас чотири кредии і з’явилося. І я гадки не маю, як їх закривати, якщо дружина не допомагає в цьому.

У її соцмережі зайдеш – пряма успішна бізнес-вумен. А вдома туалетний папір найдешевший, який більше на наждак схожий. І сміх і гріх.

Скільки разів з нею були розмови, що жити треба за коштами, скільки разів ми на цю тему лаялися, але вона ніби не чує. Вбила собі на думку, що жити треба тут і зараз, а з проблемами потім розберемося.

Коли згодом? На пенсії? Так не розберемося, бо ми не матимемо на це грошей. Ми вже три роки не можемо ці кредити закрити, тупцюємо на одному місці.

Велика удача, що поки що борги не зростають, принаймні, наскільки я бачу. Не здивуюся, якщо дружина має ще кредитки, про які я просто поки не знаю.

Вона так любить пускати пилюку в очі оточуючим, що навіть мені був придбаний костюм “на вихід”. Дорогий, пафосний, сорочка на запонках, взуття до нього, пальто, парфум.

Усім цим я не користуюсь у повсякденному житті, бо це дивно. Їдеш ти на метро в такому дорогому костюмі, а потім в офісі їж макарони з контейнера, який притягнув із собою.

Костюм і все інше лише в тому випадку, якщо ми їдемо понтовуватись перед її подругами. Точніше, коли дружина їде і мені доводиться її супроводжувати. Знову ж таки заради понтів.

Я її люблю, тому хоч і гарчу на неї, хоч і намагаюся виправити ситуацію, але ведуся на її сльози, на її прохання. Але зараз у мене більше роздратування, ніж кохання.

Місяць тому вона знову купила собі непотрібні, але дорогі шмотки, якими сяятиме перед подругами. Тільки вони собі це можуть дозволити не в кредит, а моя прагне зображати такий же рівень життя.

Мені це вже поперек горла. Я дітей хочу, а які діти, коли така ситуація у сім’ї?

Дружині була поставлена ​​умова: або вона припиняє смітити грошима, ми зосереджуємося на закритті кредитів і починаємо жити нормально, або подаємо на розлучення, і нехай вона далі понтується на втіху.

Звичайно, були сльози, звинувачення, що я не мужик, інші “приємні” слова. Але всім цим мене можна було пройняти раніше, а тепер я вже не збираюся на це вестись.

Нехай робить вибір, що їй важливіше – сім’я чи її понти. Від цього вже й відштовхуватимемося далі. Я не хочу бути черговим аксесуаром підтримки її образу.