Віктор не міг вибрати між дружиною і коханкою, тому спочатку вирішив з ними обома поговорити. Але в підсумку залишився

Віктор нарешті вирішив піти від Віки до Аліни.

«Тепер треба вирішити, кому першу про це повідомити, — думав Віктор. — Напевно, спочатку треба поговорити з Вікою. Вона таки дружина. Має першочергове право».

І Віктор хотів уже йти серйозно розмовляти із дружиною, як раптом його охопило сумнів.

«Але з іншого боку, – подумав він. — Якщо я зараз все розповім Вікторії, дороги назад вже не буде. Доведеться збирати речі та йти. А якщо Аліна мене не прийме? Що тоді? Адже я на вулиці опинюся! Ні. На це я не згоден. Краще спочатку поговорю з Аліною».

Почав Віктор продумувати свою розмову з Аліною. Але що більше він думав, то більше сумнівався.

«А раптом Аліна погодиться,— думав він,— а Віка візьме і мене не відпустить? Скаже, що любить мене, розуміє, як ніхто, і тому прощає це моє швидкоплинне захоплення. Наведе безліч вагомих аргументів на захист нашої сім’ї та запропонує почати все заново. А я не зможу відмовити. І що тоді?

Як я поясню Аліні, що не пішов? Аліна мені цього точно не пробачить. І, в результаті, я опинюся в ще гіршому становищі. І від Віки не пішов і Аліну втратив. Доведеться шукати на місце Аліни іншу. А де її знайдеш? Зараз одруженому чоловікові це не просто. Навіть не знаю, що робити».

Вирішив Віктор не поспішати з кардинальними заходами та серйозними розмовами.

«Спочатку треба промацати ґрунт, — думав він, — і зрозуміти, як вони до цього ставляться в принципі. І тут уже байдуже, з кого починати».

— Слухай, Вікуся, — почав Віктор імовірна розмова з дружиною, — у нас тут хлопець один на роботі, уявляєш, узяв і зізнався дружині, що має іншу.

– Буває, – спокійно відповіла Віка. — У нас у жінки однієї на роботі теж схожа ситуація. Тільки там не чоловік, а вона сказала, що йде до іншого. Скандал був. Навіть побилися. А у твого знайомого? Теж бійкою розмова закінчилася?

— Ні, Вікуся, — відповів Віктор, — у моїх нічого такого не було. І всі залишилися живими та здоровими

— Це як?

– Вони поговорили, і все.

– Що все?

«А справді, — подумав Віктор, — що все? Сказати, що вона вигнала його? Або сказати, що вона його вибачила і нікуди не відпустила?

Почав Віктор думати, чого він насправді хоче.

«Нехай виганяє, – вирішив Віктор. – Так краще. Почну нове життя з Аліною».

— А вона його вигнала, — відповів Віктор. — А ти як би вчинила на її місці?

— А в його дружини є інший чоловік?

– Не знаю.

– Як це ти не знаєш? – здивувалася Віка.

— Ні, — впевнено відповів Віктор. – Точно ні.

— Ну, коли іншого немає, тоді вона даремно вигнала чоловіка.

– Тобто? Я правильно розумію, що ти б на її місці вибачила?

— Вибачила б, звичайно. Подумаєш, інша. З чоловіком таке може статися. Якби була на її місці, я б тебе вибачила.

— А якби ти його вибачила, а він би все одно не погодився залишитися?

— Я б умовила. Можеш не сумніватись. Знайшла б потрібні слова. Навіть пішла б на крайні заходи. Тільки щоб його поряд із собою утримати.

– Крайні заходи? Це які?

— Купила б йому дорогий подарунок якийсь.

– Наприклад?

– Будь-який. На вибір!

– Новий автомобіль! — радісно вигукнув Віктор.

Він уже давно мріяв про це. Але все не наважувався сказати дружині. А тут вона, можна сказати, сама запропонувала.

— Можна й автомобіль, — погодилась Віка. – Чому ні? Ти ж сам кажеш, що вона любить чоловіка.

– Любить.

— Ну, от я й говорю. Якби я опинився на місці дружини твого знайомого, і не на таке пішла б.

«Як добре,— подумав Віктор,— що я спочатку поговорив із дружиною. Тепер немає сенсу і з Аліною розмовляти. Дружина мене все одно не відпустить. Тому залишу все як є. Хоча… Стоп! Чого я зрадів? Автомобіль новий мені поки ніхто купувати не збирається! Немає за що! Адже я ще не йду ні від кого. Тому з якого дива?»

І Віктор вирішив, що настав час для розмови з Аліною.

“А інакше, – думав він, – не бачити мені нового автомобіля як своїх вух!”

— Слухай, Аліна, така ситуація, — одразу почав розмову Віктор, щойно приїхав до Аліни. — У нас хлопець один на роботі, ти його не знаєш, тож він вирішив від дружини до іншої піти. З якою в нього роман.

– І що дружина?

— А дружина його любить і тому не відпустила. Адже в неї нікого крім чоловіка немає. От і вмовила його залишитися.

— Як же їй вдалося вмовити його?

— А вона йому подарувала новий автомобіль. Уявляєш?

– Уявляю. Значить, справді любить.

— А що б ти зробила на місці тієї іншої? Ну до якої не пішов мій знайомий.

— А вона теж його дуже любить?

– Каже, що сильно.

— На її місці я йому теж подарунок запропонувала б. Дорожчий, ніж подарунок дружини.

– Ух ти! Це який?

— Квартиру свою подарувала б.

«Як добре, — подумав Віктор, — що це я з’ясував до того, як зважитися. Стільки всього дізнався! Аж дух захоплює. Потрібно терміново переговорити із дружиною».

— Слухай, Віка, — сказав Віктор,коли прийшов додому . — Пам’ятаєш я тобі про хлопця розповідав? Ну, який від дружини пішов.

– Пам’ятаю.

– Там виявляється ось що було. Адже він чому пішов. Його переманили дорожчим подарунком.

– Яким?

– Квартирою!

– Квартира – це серйозний подарунок, – погодилася Віка, – твого знайомого можна зрозуміти.

— А що ти зробила б на місці його дружини?

– Дружини, яка його кохає? І яка нікого більше не має?

– Ага.

Віка замислилась.

— Бачу лише один вихід, — сказала вона. – Переписати на нього все своє майно. Включаючи і квартиру, і дачу.

– Ти серйозно?

– Абсолютно. Адже йдеться про справжнє кохання. Правильно?

– Правильно.

— А коли жінка по-справжньому любить, вона ні перед чим не зупиниться. За справжнє кохання, Вітя, жінка може все віддати!

— Дай, я тобі обійму, Вікуся, — сказав Віктор, насилу стримуючись, щоб не розплакатися від щастя. – Зараз мені треба піти. Термінові справи. Але знай, що сьогодні найщасливіший день у моєму житті.

Віктор не міг терпіти і тому одразу поїхав до Аліни. Розповів їй про мужній вчинок дружини свого знайомого.

– Такі ось справи, – сказав він на завершення. – Тепер ти розумієш, на що здатні справжні дружини? Тепер ти бачиш, до чого доводять любов та самотність?

— Так, — із захопленням сказала Аліна. – Тепер я бачу.

— Чим відповиш, якби ти була на місці тієї іншої?

— А що тут можна відповісти? Лише одним! Переписати на коханого все! І квартиру, і дачу, і бізнес!

«Ну, от і вирішилась моя доля! – подумав Віктор. — Тепер я знаю, що робити. Їду до дружини. Кажу, що йду до іншої».

– Я скоро, – сказав Віктор.

– Як? — вигукнула Аліна. — Ти щойно прийшов? І вже йдеш?

— Іду, кохана. Але щоб повернутися.

– Сподіваюся, сьогодні?

Віктор замислився.

– Сьогодні не вийде. Завтра увечері повернуся.

І Віктор поїхав додому.

— Мені треба з тобою поговорити серйозно, Віка, — одразу почав Віктор.

— Мені теж треба з тобою поговорити серйозно, — відповіла дружина і відразу продовжила. – Ми розлучаємося.

– Як це?

– Дуже просто. Я тебе не люблю. Тому ти зараз ідеш. Речі твої я вже зібрала. Ось вони.

Віка показала на валізи, які стояли у кутку передпокою.

— А як же твоя квартира та дача? А новий автомобіль?

– Причому тут це? – не зрозуміла Віка.

— Ти ж казала, що любиш мене?

— Коли я тобі казала? – здивувалася Віка.

– Нещодавно. Коли казала, що готова заради мене на все!

— Нещодавно ми говорили про інше. Це по-перше. А готова на все я не заради тебе, а заради коханого. До чого тут ти? Ти розповідав про якогось знайомого та його дружину. Просив мене стати на її місце. Я тобі підігравала. Але я вдячна тобі, що ти розпочав цю розмову. Завдяки цьому я точно зрозуміла, що тебе не люблю.

— А хтось у тебе є?

– Ні.

— Але тоді чому ти мене виганяєш, якщо в тебе немає нікого?

– Дивне питання. Бо не люблю.

Віктор усе зрозумів.

«А раптом і Аліна мене не любить? — з жахом думав Віктор, виходячи з валізами з під’їзду. — Аж раптом і вона, як і Віка, просто підігравала мені? А насправді теж нічим заради мене жертвувати не збирається?

Всю дорогу до будинку Аліни Віктор нервував.

— Аліна! — кричав Віктор, увійшовши до передпокою, вносячи свої валізи. – Я пішов від дружини.

— Ти обіцяв бути завтра, — тихо промовила Аліна, виходячи зі спальні. – Чому приїхав сьогодні. Я на тебе не чекала.

– Хто там? — пролунав зі спальні голосний, невдоволений чоловічий голос.

— Коханий, не хвилюйся, — радісно кричала Аліна. — Це мій троюрідний брат із села приїхав.

“Коханий? — з жахом подумав Віктор. — А хто ж у такому разі я?

Зі спальні вийшов величезний мужик у короткій майці. Окрім майки на ньому нічого більше не було.

— Здоров, брате, — сказав він. – Кажеш, від дружини пішов?

— Пішов, — злякано поглядаючи з мужика на Алевтину, жалібно відповів Віктор.

Вікторові стало по-справжньому страшно.

– А чому сюди? – запитав мужик.

— А в місті, крім Аліни, більше й немає нікого, — часто моргаючи, відповів Віктор. І для переконливості шморгнув носом.

– І що?

– Нічого. Просто. Мені ночувати нема де. А на готель грошей нема.

— Так і залишався б у селі. Сюди навіщо поперся?

— Так вийшло, — жалібно відповів Віктор, безглуздо посміхнувшись і знизав плечима.

– Ну, так, – співчутливо сказав чоловік. — Розумію.

А далі сталося те, на що Віктор ніяк не очікував.

Чоловік дістав з кишені свого пальта пачку грошей, засунув їх Вікторові і виштовхав його з квартири разом із валізами.

— Там і на готель, і на дорогу назад до села вистачить, — сказав він, зачинив двері і подивився на Аліну. — Знаю я цих родичів. З ними інакше не можна.