Думала старша дочка допомагатиме мені з молодшими дітьми, а вона сказала, що хоче жити для себе і поїхала

В мене зараз другий шлюб. Півроку тому я народила третю дитину. Старша дочка у мене від першого чоловіка, а середня та молодша дитина від другого.

Різниця між дочкою та братами вийшла велика. Старшу дочку я народила рано. Мені тоді було дев’ятнадцять років. Вдруге одружитися вийшло тільки в тридцять один.

Цей рік для мене видався непростим. Вагітність, пологи, середній син піде у перший клас, а старша закінчує школу.

З дочкою поговорили про її подальшу освіту. У нас неподалік будинку є коледж. Я пропонувала дочці йти вчитися туди. Це був би чудовий варіант. Додому близько, а після занять дочка могла б допомагати мені з хлопчиками.

Тоді дочка не сказала мені “ні”. Я щиро думала, що ми все обговорили, і питання вирішене. Адже старша бачить, як мені важко впоратися з дітьми однією. Чоловік працює вахтами, його місяцями просто нема вдома. Допомоги за такої роботи практично ніякої.

За кілька тижнів до початку нового навчального року дочка зненацька поставила мене перед фактом, що вона збирається їхати вчитися. Вона вступила до обласного коледжу.

Донька просто скористалася тим, що я, виснажена маленькою дитиною та недосипанням, перестала її контролювати і вирішила втекти з дому!

Зрозуміло, що мені дана ситуація була неприємна. Я зірвалася і накричала на дочку. Та у відповідь почала обзивати мене і говорити, що я позбавляю її життя, що вона хоче жити для себе, а не для братів.

Уявляєте? Стільки поколінь людей вважали нормальним, що старші діти допомагають з вихованням молодших, а ця вирішила, що я відбираю її життя!

Ми посварилися і дочка пішла жити до бабусі. Причому не до моєї мами, а бабусі за колишнім чоловіком.

Ось тут мені стало ясно, звідки вітер дме! Звичайно, як тут могло обійтися без “улюбленої: колишньої свекрухи?! Як пізніше пробовталася дочка саме бабуся обіцяла допомогти їй з грошима спочатку, поки та не знайде якогось підробітку.

Я стільки сил вклала у дочку. Через її народження я навіть толком освіту здобути не змогла. Так із другого курсу й пішла. Досі живу у статусі: «Незакінчена вища». А замість подяки за все, що я для неї робила всі ці роки, я отримала відверту зраду.

До останнього я вірила, що дочка схаменеться і повернеться. Але, мабуть, бабуся там її сильно обробила. У вересні донька виїхала вчитися.

Вона зрідка пише мені повідомлення, які більше схожі на знущання. Скинула фотографію з посвяти до першокурсників. Наче хоче позлити мене своїм щасливим обличчям.

Син пішов у перший клас. З ним треба займатись. Допомагати робити уроки. Та й просто треба до школи проводити ранком. Я думала, що в мене є людина, на яку я можу покластися у цьому питанні. Зараз же я з усім цим жахом залишилася віч-на-віч.

Якийсь час я намагалася гнати від себе емоції. Але днями знову розлютилася і написала дочці, що вона може більше додому не повертатися. Немає в неї більше домівки. Якщо вона перестала вважати нас за свою сім’ю, то і я її намагатимусь з нашого життя викреслити.

Подивимося, як вона заспіває про свою свободу, коли їй самій буде потрібна допомога.