Я 10 років прожила з чоловіком, а потім зустріла перше кохання

Заміж я вийшла у 20 років. Чоловік любила. Ми і побралися з ним через 3 місяці після знайомства.

Олег у мені душі не чув. Буквально носив на руках. А я… Я теж любила, але довго не могла забути свого першого хлопця. Але час минув, перше кохання зовсім забулося, вилетіло з серця і з голови. З чоловіком живемо душа у душу. У нас і двоє дітей є. Старшенький – Олексій, йому 8 років. Молодша – Оленка, їй 5.

І все далі так і йшло: спокійно, розмірено. Але через 10 років заміжжя я зустріла його. Кирила. Своє перше кохання.

Свекруха мала ювілей. Я йшла з роботи, забігла в квітковий магазин, щоб вибрати букетик. Переді мною чоловік стояв у черзі. Раптом він обернувся, наші погляди перетнулися. Я його одразу впізнала. Та й він мене.

– Наталка, це ти? Отак зустріч! – зрадовано вигукнув Кирило.

– Вітаю. Я.

Серце в мене в ту мить билося так, що пульсацію відчувала у всьому тілі.

Купивши букет, вийшла надвір. Кирило чекав на мене біля входу.

– Ну як ти? Як справи? – почав розпитувати він.

– Та все добре. Як ти? – відповідала йому на автоматі. Думки скакали. Я сильно нервувала. Думала: “Невже почуття досі не охолонули?”

– Теж нічого. Живу, кручуся потихеньку, ось сюди, у місто, по справах приїхав. А тут така зустріч. Може, посидимо десь? Чи є тут пристойне місце?

– Вибач, Кирило, я поспішаю. Сьогодні не можу.

– Ну так запиши мій номер, я у вас ще п’ять днів точно пробуду. Наташла, а ти така ж, зовсім не змінилася, – загадково сказав він.

Він продиктував свій номер, і ми розійшлися у своїх справах.

Коли прийшла до свекрухи, вже всі були в зборі: затрималася на роботі, побалакала з Кирилом і ось прийшла пізніше за призначений час.

Мені, чесно кажучи, було не до свята. Я поринула у свої думки. Думала про Кирила, згадувала наші побачення.

– Наталя, Наталя, – свекруха доторкнулася до плеча.

– Ой, що ви казали? – через власні думки не почула, що мені сказала Алла Анатоліївна.

– Та говорю, що ти сьогодні сама на себе не схожа. Сталося щось?

– Ні-ні. Все добре. Оселедець під шубою вам сьогодні особливо вдавався, – похвалила я єдину страву, яку з’їла за весь вечір. Та й що гріха таїти, свекруха добре готувала, завжди все смачно було.

Просиділи ми у батьків чоловіка до пізнього вечора. Повернувшись додому, я поклала дітей спати і пішла на кухню попити чай. Мені не хотілося розмовляти з чоловіком, треба було побути віч-на-віч із собою.

Я думала: чи треба зустрічатися з Кирилом, до чого приведе ця зустріч. Я вирішила таки побачитися з ним. Прийшовши до цього, вилила охололий чай і поїхала спати.

Вранці, трохи повагавшись, написала Кирилові: «Привіт. Це Наталя. Коли зможемо побачитися?

Пройшло хвилин п’ять, і мені надійшло повідомлення: «У суботу, о 15:00, у кафе «Наталі», чекатиму»

Прочитавши це, я розпливлася в посмішці. Але на зміну радості прийшло сум’яття: ми в суботу з дітьми збиралися до розважального центру, треба буде щось придумати, чому я не зможу. “Добре, скажу, що Іра попросила зустрітися, щось у неї трапилося” – сам собою виник у голові вихід із ситуації.

Так я й зробила. Збрехала чоловікові, о 12 годині дня випроводила його з дітьми розважатися, а сама почала збиратися.

До 14 години була готова. Вийшла з дому, попрямувала до кафе.

Думки не давали спокою: “Навіщо я збрехала чоловікові? Чого хочу від цієї зустрічі?”

Я сповільнила крок. Зупинилася, замислилась. Зрозуміла, що не хочу такою дурною брехнею втратити сім’ю. «Минуле має залишатись у минулому» – вирішила я.

Набрала чоловікові.

– Олеже, я зараз до вас приїду. А Ірка… З нею потім зустрінемося, з вами хочу побути, – радісно промовила я.

Заблокувала номер телефону Кирила, викликала таксі та поїхала до своєї сімʼї.