Ніна Павлівна втратила свою дитину і передала свій сад чужим дітям

Одна жінка залишилася з двома дітьми у скрутний час. Допомога, аліменти – тоді з цим було погано. Можна сказати, не було. Такі часи. А батьків жінка не мала, померли. Але ж цій жінці пощастило: їй допомогла сусідка. Жала в крайньому під’їзді непомітна не дуже молода дама. І ця сусідка Ніна Павлівна приносила те, що могла. Із саду.

Мала сад. І цей сад рятував. Ягоди, картопля, морква – все це було просто необхідно. І грішми ділилася ця мовчазна Ніна Павлівна, коли раптом давали пенсію. Її тоді нерегулярно давали. І з дітьми залишалася кілька разів, коли Маші треба було до лікарні чи магазину.

Ніна Павлівна дуже допомогла у той тяжкий період. Вона була спокійна, небалакуча, просто допомагала – і все. Син у неї загинув у дитинстві, під машину потрапив. Чоловік помер. І радістю Ніни Павлівни був тільки її сад. Вона пожвавлювалася, коли про сад розповідала.

Говорила, як там усе облаштувала, як там гарно, потім поїдемо з дітьми, коли молодший трошки підросте. Вам у саду буде добре! Дітям сподобається! Обов’язково діти поїдуть у садок, неодмінно. Моя Олежик дуже любив сад. І приносив жоржини, хризантеми восени, дуже гарні, крім овочів та ягід.

З цим букетом старший пішов у перший клас. А Маша знайшла роботу, де платили зарплатню. Тоді це було непросто. Роботи було багато, а ось зарплату платили мало де… Маша влаштувала молодшого у ясла та почала працювати. Познайомилася з добрим чоловіком, з колегою. І вони побралися. Квартири обміняли та з’їхалися. Цілком в іншому кінці міста.

А за рік приблизно Маша з чоловіком почали шукати сад. Треба ж із дітьми їздити на свіже повітря, треба ягоди вирощувати і квіти… Та й картопля не завадить. Однак ціни на сади були великими, а Маша з чоловіком небагатими.

Але майже одразу чоловік знайшов у газеті оголошення: продається сад. Розроблений, доглянутий, терміново дуже недорого. Дивно дешево! Майже задарма. Маша навіть здивувалася. Але вони з чоловіком миттєво зібралися та поїхали сад дивитися.

Сад не обдурив сподівань: це був просто маленький рай. Смородина, малина, агрус, обліпиха, яблуні та груші… Хміль в’ється по стіні будиночка, а будиночок – як у казці, з блакитним черепичним дахом. І квітів багато, різнобарвних, великих, ароматних… Тільки багато й трави бур’янів, заріс сад, цього літа не пололи і не прибирали його, одразу видно.

І чоловік-продавець пояснив, що сад спадковий. Від тітки дістався, але живе чоловік у далекому місті, йому цей сад не потрібен. Квартиру продали, а от сад треба швидше продати, тож дешево. Можу ще скинути, буде майже задарма. Тільки радше вирішуйте, мені треба на роботу повертатися.

Звісно, ​​Маша та її чоловік радісно погодилися. У них якраз ця сума була. А сад був казковим, чудовим, немов із їхньої мрії. А коли документи почали оформляти, Маша вразилася: це був садок Ніни Павлівни. Такий збіг. Сусідка померла. А її сад дістався племіннику.

Ні, він дістався Маші та дітям з чоловіком. Чоловік Маші – добра відповідальна людина, він відразу став все лагодити і покращувати. А Маша почала висмикувати бур’яни та підгодовувати плодові дерева. А діти бігали садом і радісно сміялися, їм все здавалося прекрасним і дивовижним. І сад з кожним днем ​​ставав красивішим…

Тільки одного разу Маші здалося, що садом бігає ще один хлопчик, старший за її дітей. Біленький такий, худенький. А в тіні будинку стоїть жінка у білій косинці, у фартуху, дивиться на хлопчика. І схожа жінка на сусідку. На Ніну Петрівну. Про яку Маша думає, що вона передала сад. Подбала і про сад, і про дітей.

Може, це просто здалося літнім яскравим днем? Але сад залишився і тішить уже онуків. І завжди біля будинку цвітуть жоржини, фіолетові з білим, дуже гарні. Хоча їх ніхто не садить. А вони цвітуть…