Маленький Коля влаштував в торговому центрі справжню істерику, адже мама ніяк не хотіла купити те, що він просив

– Мам, ну купи! – рознісся просторами торгового центру дзвінкий дитячий голос.

Мімопрохідники відразу ж закрутили головами, намагаючись ідентифікувати джерело звуку. І це в них одразу виходило, бо джерело не думало ховатися.

Він стояв собі в шортиках, футболці та кепочці, на обличчі джерела була примхлива гримаса, а рот кривився в готовності видати ще один крик.

Джерелом переполоху був хлопчик років п’яти-шести. Він спідлоба дивився на явно збентежену жінку і повільно набирав у груди повітря для повторного крику.

– Коля, припини канючити! Давай ручку, ходімо додому, – з неприродною усмішкою на обличчі майже прошипіла мама Колі, починаючи заливатись від сорому фарбою.

Але Коля нікуди не збирався. Він задер голову вгору, заплющив очі і на всю міць легень видав черговий крик.

– Мам, ну купи-и–и-и!

Мама хоч і була готова до крику сина, але все одно трохи підстрибнула і злодійкувато зазиралася. Народу навколо було повно, і їй здавалося, що всі дивляться на неї з осудом.

Ось якась бабуся осудливо похитала головою. А ось якась молода мама міцніше вчепилася в коляску, спопеляючи поглядом і маму, і Колю, бурчачи собі під ніс, що дітей понароджують, а виховувати не вміють. Або ось молодь, яка явно знімає те, що відбувається, на телефон.

Мама Колі почервоніла, їй було соромно за поведінку сина, але хто міг уявити, що він влаштує їй таку потворну істерику?

– Коля, я нічого не купуватиму, давай ручку і підемо вже звідси, – шипіння мами було схоже на свист перегрітого чайника.

Коля негативно хитнув кепочкою з боку на бік, суворо насупив брови і навіть ногою тупнув. Відступати він не збирався.

Розуміючи, що зараз пролунає черговий крик, мама рішуче сіпнулася вперед, щоб схопити непокірного сина в оберемок і забрати подалі від людського засудження.

Але Коля мав завидну реакцію для свого юного віку, тому помітивши ривок матері, він обома руками вчепився в ручку дверей найближчого магазину. Тож до того моменту, як мама дісталася Колі, віддерти його від рятівної ручки можна було тільки з дверима.

– А-а-а-а-а! – погрозливо видав Коля, поступово підвищуючи голос, що змусило маму відступити на кілька кроків.

– Коля, ти вже великий хлопчик, а так поводишся! Мені за тебе соромно! – вирішила натиснути на совість сина мама, але спіймала його не по роках глузливий погляд і схилилася. Справді, соромно їй, чого синові за це турбуватися?

Та зрештою! Хто тут доросла людина? Мама вирішила брати ситуацію в свої руки і рішуче рушила до сина, але той знову схопився за ручку, що врятувала його вже раз.

Тільки цього разу мама була налаштована рішуче. Вона хотіла будь-що потягнути сина з торговельного центру, де він її нещадно ганьбив і викликав нездоровий інтерес у людей.

Щодо рішуче зведених на переніссі брів мами Коля зрозумів, що зараз із ним ніхто церемонитися не буде. Його просто винесуть із торгового центру разом із дверима, на ручці яких він зараз бовтався.

Зрозумівши, що треба щось робити, Коля відпустив ручку і метнувся під ноги мамі, що зупинилася поруч. Та такого від нього не чекала, тож дуже вчасно завмерла. Це дало Миколі час вчепитися їй у ногу і повиснути на ній, як весела макака на пальмі.

– Ну, купи! – ревів Коля кудись у область маминого коліна.

Мама стояла і не могла поворухнутися. По-перше, від несподіванки, по-друге, від того, що Коля сів їй на черевик, обхопивши ногу руками та ногами.

Навколо пролунали смішки, що не додало мамі настрою. Вона трохи зрушила, тягнучи ногу, обтяжену сином, але зрозуміла, що далеко вони так не підуть. Мама спробувала струсити сина з ноги, але той вчепився як кліщ, а варто мамі посилити тиск, як знизу почулося загрозливе “укушу”.

Нога мами почала стрімко німіти, бо двадцять кілограм на нозі – це не легко. Дуже тягне, знаєте!

– Мам, ну купи-и-и-и-и! – знову пролунало звідкись знизу.

Мама приречено смикнула ногою ще раз, але син і не думав відвалюватись. Тоді мамі нічого не залишалося, як ганебно прийняти поразку. Досить народ смішити, та й ногу вона відчувала вже не так добре, як хотілося б.

– Гаразд, ходімо купимо, твоя взяла, – зітхнула мама, після чого син миттєво опинився з нею поряд і вже тягнув за руку до найближчої крамниці.

За кілька хвилин мама вже крутилася перед дзеркалом у сукні, яке вже приміряла тут півгодини тому. Вона була гарна, але ціна кусалася. Краще на ці гроші синові нові штани купити, і чоловікові ще на сорочку залишиться.

– Знаєш, не так вона мені й сподобалося, – почала була мама, але Коля тут же звалився на підлогу прямо перед примірювальними кабінками і почав набирати в груди повітря для чергового крику. – Добре-добре! Купую!

Коля спритно підвівся, обтрусився і досить усміхнувся. Він свого досяг. А якими методами, це не так і важливо. Переможців не судять. Зате у мами нарешті з’явиться нова гарна сукня, бо зовсім нічого собі не купує