Останнім часом мені здається, що моя мама любить подругу більше, ніж власну дочку

У мене з мамою завжди були складні стосунки. Я знаю, що вона мене дуже любить і бажає мені всього найкращого. Але на мій погляд, це якесь хвора любов. А тато завжди був між двох лих і не знав, що йому робити.

Справа в тому, що мама завжди ніби соромилася мене. У свій час я їй здавалася надто товстою. Коли схудла, вона почала говорити, що я надто худа. Їй було не до смаку, як я фарбувалась, у що одягалася, з ким спілкувалася і де працювала. Мені здається, їй було трохи соромно за мене перед своїми знайомими.

Чого не скажеш про мою найкращу подругу Уляну. Вона була взірцем для моєї мами завжди. І саме собою, саме Уляна завжди ставилася мені в приклад. Я спочатку не особливо ображалася, тому що Уляна була моєю найкращою подругою. І я завжди згодна була з мамою – моя подруга і справді була взірцем для наслідування.

Красива, струнка, відмінниця, з гарною роботою. Але найсильніші порівняння почалися в той момент, коли в Уляни з’явився хлопець. У мене його ще не було. А ось Уляна молодець, все робить своєчасно.

Я справді намагалася не звертати на це уваги. Така проблема ж існує не тільки в нашій сім’ї. Не дарма є вираз «син маминої подруги». Чужі діти часто здаються щасливішими, ніж свої власні.

Більше того, мама та подруга були досі не знайомі особисто. Тому всі захоплення Уляною та привіти їй мама передавала через мене. А отже, я будь-якої миті могла припинити цей потік, коли мені починало все набридати.

Але нещодавно мама приїжджала до мене в гості. І того ж дня мала заїхати Уляна, щоб забрати свої речі, які минулого разу залишила в мене. Я спочатку хотіла попросити її приїхати пізно увечері. Дуже вже не хотілося, щоб вони з мамою перетнулися і ще більше здружилися прямо в мене на очах.

Але потім я вирішила, що не ховатиму останні краплі впевненості в собі і сказала Уляні, що вона може приїжджати, коли їй буде зручно.

Звісно, ​​так співпало, що вони перетнулися. Мама вже збиралася їхати додому, але приїхала Уляна. Мама тут же сполошилася і заявила, що не відпустить мою подругу, поки ми всі разом не поп’ємо чай.

Здавалося, вони були знайомі все своє життя. Мама не втомлювалася розсипатися в компліментах і захоплюватись Уляною. А я з нетерпінням чекала, коли все це скінчиться.

– Ой, Уля, ну яка ти молодець таки! Я ось завжди доньці говорила триматися біля тебе та брати приклад. Все те в тебе виходить. І хлопчину такого гарного собі знайшла. А наша Марина все життя напевно в дівках сидітиме, – заголосила мама.

– Ірино Петрівно, та не переживайте ви так. Все відбувається вчасно! І Марині зустрінеться гідний наречений, це я вам обіцяю, – намагалася мене хоч якось захистити Уляна.

Пізно ввечері ми нарешті розійшлися. Я видихнула і зрозуміла, що другої такої посиденьки я не витримаю. Благо, я могла це регулювати і другий такий промах не допущу.

Але я помилилась. Необов’язково влаштовувати ще одну зустріч. І без того після особистого знайомства мама почала згадувати про Уляну з потрійною силою. Яка вона красуня не тільки на фотографіях, а й у житті, яка вона шаноблива і уважна, як з нею багато тем можна знайти для обговорення. Я вже не могла все це послухати! Залишалося тільки мляво підтакувати.

Нещодавно ми з нею ходили по магазинах і купили купу одягу в одному з них. Там якраз була якась акція, і нам подарували сертифікат на відвідування басейну. Сертифікат на двох.

– Ой, Марина, ну і з ким ти підеш? Віддай краще Уляні вона хоч із хлопцем своїм сходить, поплаває, – видала мама.

– Мамо, ти взагалі чуєш, що ти кажеш? Як мені все це набридло. Уля така, Уля сяка. І навіть свої речі я вже маю їй віддати. Може, ти попросиш стати її своєю дочкою? Ну раз саме про таку ти завжди мріяла, – не витримала я.

Мама явно не чекала на такий поворот розмови. До кінця поїздки ми ходили магазинами мовчки. Я не стала вибачатися за свої емоції або щось пояснювати. Сподіваюся, рано чи пізно вона сама зрозуміє, що сильно мене кривдить своєю поведінкою.