Один чоловік сильно хворів і сказав друзям, що їхня допомога вже йому не знадобиться. Вони вже подумали про найгірше

Один чоловік довго і тяжко хворів. Втратив роботу. Опинився у боргах. І жив за допомогою друзів, які йому на карту посилали гроші, продукти купували, ліки… Хороших друзів мав цей чоловік. І він пішов на поправлення. Став ходити, набрав вагу, потихеньку почав за комп’ютером працювати і навіть пройшов невелике навчання.

Знаєте, що він зробив? Відмовився від допомоги. Подякував друзям гаряче, від щирого серця! Показав підрахунки; він приблизно записував, хто скільки дав. І відмовився від допомоги. Так і сказав:

“Будь ласка, більше не надсилайте гроші. Я постараюся віддати те, що ви давали, я знаю, що це від щирої душі. Але мені важливо віддати по можливості.

Завдяки вашій допомозі я вижив і став одужувати. А тепер я повинен сам. Щоб одужати остаточно, повинен сам заробляти та вирішувати свої проблеми. Я почав сам ходити. Зміг завдяки вам. А тепер маю йти сам!”.

Це була розумна і порядна людина. Він зрозумів. Він знайшов опору, сили стали повертатися, здоров’я – одужувати. А допомога тепер скоріше шкідлива, ніж корисна.

Мозок, як то кажуть, завжди шукає легких шляхів. Найлегший шлях – брати в інших, навіть просити. жебракувати. І нічого не робити. Але тоді зцілення начебто не потрібно. Тому що слабкому та хворому мають давати та допомагати, правильно? Отже, вигідніше залишатися слабким та хворим.

Коли впоралися з горем та з поганою ситуацією, краще відмовитися від допомоги. Ось з цієї причини – щоб не застрягти у своєму тяжкому становищі.

Тривала допомога тому, хто має сили, знижує самооцінку. Навіть якщо людина не думає про це. Підсвідомо людина сприймає себе як жертву, про яку інші повинні дбати. І сама про себе піклуватися не може. Вона перекладає відповідальність іншим. І втрачає самоповагу. Якщо є власний ресурс, вільний час, деякі сили, можливості – небезпечно жити за допомогою інших.

І відносини з іншими змінюються. Коли люди довгий час допомагають і утримують того, хто може якось працювати і самостійно ходити, вони таку людину починають сприймати як об’єкт жалю. А не як рівноправного партнера, друга. “Цьому бідоласі ми повинні посилати гроші і всіляко допомагати!”, – так вони сприймають того, хто раніше був на рівних.

І виникає залежність від інших. Людина втрачає здатність заробляти, шукати вихід, йти до мети. Якщо їй перестануть давати гроші та надавати допомогу, вона уже не зможе досягти нічого. Вона шукатиме нові джерела допомоги.

Так пояснював цей розумний чоловік, який набув здоров’я і досяг успіху. Знову добився. Хоча йому було дуже важко. Він намагався віддати друзям гроші. Вони не взяли, звісно.

І тоді цей чоловік став допомагати іншим тимчасово слабким та хворим. І писати чи говорити: “Коли ви видужаєте, ви цими грошима допоможете хворим!”. Обнадійливе повідомлення додавав по допомогу.

Хоча здається: погано покладати обов’язок на слабкого! Але вдумайтесь у це послання. У ньому надія на одужання. На повернення сил. І на майбутній достаток.

Настає момент, коли ми можемо самі йти. Це порятунок, початок зцілення, вирішення тяжкої проблеми. І цей момент треба зрозуміти, – настав час відмовитися від регулярної допомоги. Час перестати просити в інших, покладаючись тепер на себе.

А допомогу, яку отримує людина у скрутний час, треба подумки підраховувати. Приблизно, звісно. І говорити собі, що ви віддасте обов’язок, коли все стане нормально. Коли прийдуть гроші та повернеться здоров’я. І відновляться сили. Якщо не цим добрим людям віддасте, то іншим, яким тимчасово потрібна допомога. Нехай можливість віддати прийде якнайшвидше!

Хто продовжує брати в інших, незважаючи на можливості, що з’явилися, і одужання, наприклад, той може залишитися в своєму становищі. Або відкотитись назад. І так і жити на пожертвування, втрачаючи сили та можливості.

Потрібно сподіватися на краще. І якнайшвидше брати своє життя у свої руки. Треба дякувати від щирого серця. Але постаратися якнайшвидше перейти на власний ресурс, розвинути свої навички, зміцнити сили. Подивіться, так чинили всі, хто переніс випробування. А потім зміг піднятися та отримати найкраще.

І це історія про людину, яка досягла благополуччя та перемогла хворобу. Робота лікує. Хороша самооцінка сприяє перемозі. Важливо пам’ятати, що допомога іноді починає забирати сили, а не додавати їх.

А друзі, звісно, ​​чудові. Вони зрозуміли. І для себе теж здобули урок на все життя, – настав час відмовитися від допомоги. Коли став на ноги і знайшов сили. Якщо хочеш стати вільним та сильним, треба починати йти самостійно.