Мені досі соромно витрачати на себе свої гроші. Як і мама, все в скарбничку, тільки не знаю, на що скупчу

Якщо хтось із незнайомих людей мене бачить, то явно вважає, що я якщо й не бідую, то явно перебуваю у скрутному фінансовому становищі.

Одяг із секонд-хенду, сама не виглядаю доглянутою, телефон старий. У квартирі у мене теж все старе, що дісталося ще від батьків.

Хоча я затребуваний фахівець, отримую хорошу зарплату і можу собі дозволити і новий ремонт, і новий одяг, і навіть нову квартиру. Але це суто теоретично. Я маю на це гроші, але мені соромно їх витрачати на себе. А раптом завтра я залишусь без роботи і мені не буде на що жити?

Такому способу існування мене навчила мама. Точніше, вона виховала мене з такими настановами, бо сама жила саме так.

Вона була гарною швачкою, у неї завжди були замовлення, за які вона отримувала непогані гроші, але майже нічого не витрачала, все складала в скарбничку.

Ходили ми в латаних-перелатаних шмотках, їжа була найпростіша, м’ясо було на столі не на кожне свято. Ремонт не робився десятиліттями.

Мама на щось судорожно збирала, відмовляючи собі і мені в усьому. Ми не їздили у відпустки, я ніколи не бачила моря, мама була на ньому лише у дитинстві зі своїми батьками.

Я питала маму, чому вона весь час збирає, а вона казала, що це на чорний день. Хоча мені було складно уявити дні чорнішими, ніж були у нас.

Це була якась безпросвітна сіра каламутня, а не життя. Мені здавалося, що я житиму по-іншому, але, як показує практика, по-іншому я просто не вмію.

Коли мами не стало, я на її відкладені гроші справила похорон, поминки, поставила пам’ятник. Хотіла зробити вдома ремонт, адже гроші залишалися, але мене зупинило відчуття неправильності.

Мама ці гроші збирала, а я витрачатиму? Не можна так. Я не зробила ремонт, продовжила жити так само, як жила при мамі. Зарплата у мене тоді була маленькою, бо я тільки-но почала працювати.

До маминих накопичень я додавала свої, думала, ось назбираю суму, зроблю ремонт. Але гроші збиралися, а ремонт я зробила лише через дев’ять років, і то через те, що мене затопили сусіди.

Але як же я тремтіла над кожною копійкою! Мені здавалося, що я зараз все промотаю і голодуватиму. Економила на всьому, результат закономірний.

Мені такий ремонт не подобався, але я не могла в собі переламати цей бар’єр, що не можна витрачати гроші, вони повинні збиратися.

Досі збираю, бо боюся, що якщо почну жити так, як мені мріялося, то зраджу маму. Вона ж так не жила. Вона залишила мені гроші, які збирала, у всьому собі відмовляючи.

От і я збираю, тільки не знаю, на що. Свою справу відкривати страшно, та й не уявляю, що для цього треба робити. Ремонт зробити? Квартиру купити? Одягнутися? З’їздити у відпустку на море? Страшно.

Навіть до психолога йти страшно, бо це ж витрати. Так і сиджу, боячись почати жити. Сама розумію, що це неправильно, але жити так, як хочеться, боюся.