Геннадій був злий через те, що до нього без попередження приїхали родичі. І вирішив без попередження сам навідати свою рідню

До Геннадія та Ольги раптово приїхали родичі. Двоюрідна сестра Ольги з чоловіком та донькою. Приїхали без попередження. І саме тоді, коли Геннадій та Ольга взяли відпустку.

— Я так більше не можу, — сказав Геннадій за три дні. — Для нашої двокімнатної квартири це перебір.

— Згодна, — сумно зітхнувши, відповіла Ольга.

– Потрібно щось робити? Інакше вся відпустка коту під хвіст.

– Що?

– Втекти. А родичі хай тут одні залишаються. Їм тут і без нас буде добре. Сонце, море.

— А куди втекти?

– Поїхали до Києва!

— На Київ ми не маємо грошей.

— На дорогу туди й назад та на їжу вистачить.

– А жити де? – запитала Ольга. – На вокзалі?

– У мене в столиці родичі. У них і поживемо, — розважливо відповів Геннадій.

— А якщо вони не погодяться?

— Не погодяться, якщо заздалегідь попереджати. А ми їх попереджати не будемо.

— Отже, чи поїдемо до них без попередження? – зраділа Ольга.

— Поїдемо без попередження. Так само, як і до нас приїхали твої родичі. Адже нас вони не попередили. І правильно зробили. Бо тільки так і слід приїжджати до родичів.

– Згодна! Адже якщо заздалегідь домовлятися чи попереджати про приїзд, то нічого не вийде. Родичі обов’язково щось придумають, аби нас до себе не пускати. Ось попередь нас мої родичі заздалегідь, ми обов’язково їм відмовили б.

— Відмовили б це точно, — погодився Геннадій. – Знайшли б причину відмовити.

— Тоді як їхній несподіваний приїзд поставив нас перед фактом. І ми за всього бажання вже не могли їм відмовити. Правильно?

– Правильно! – погодився Геннадій. — І нам не відмовлять.

— І тепер наш раптовий приїзд до твоїх родичів стане для них несподіваним, але приємним подарунком! — радісно вигукнула Ольга.

— Ще яким! – захоплено погодився Геннадій. — Я ж не бачився з ними понад 15 років. Про тебе вони взагалі нічого не знають.

Так вони й зробили. Побажали несподіваним родичам, що гостили у них, всього хорошого і вже через дві доби були в столиці. На таксі доїхали до потрібної адреси. Піднялися на потрібний поверх.

– Вам кого? — спитав чоловік, років шістдесяти, відчинив двері.

– Сюрприз! – закричав Геннадій. – Що? Не впізнав? Василю, ти що? Це ж я. Брат твій троюрідний! Чи не дізнався, чи що?

— Заходь, — відповів чоловік. – Я зараз не дуже добре розумію. Ти вибач. Вчора трохи перебрав. Тут таке було, що… Як, кажеш, тебе звуть?

– Генадій!

— Ну, так, — похмуро мовив чоловік. – Генадій.

— А це — моя дружина, — весело провадив Геннадій, — Ольга.

— Добрий день — радісно сказала Ольга. — Ви вибачте, що ми так, без попередження.

Чоловік з цікавістю подивився на Ольгу.

— Руслан, — похмуро представився він.

– Як Руслан? — злякано промовив Геннадій. – А Василь де?

— Василь із дружиною поїхали.

– Як поїхали?

– Ось так. Взяли дітей та поїхали.

У цей час до передпокою вийшла жінка.

— Раїса, — представив її Руслан, — дружина моя.

– Що тут відбувається? — спитала вона.

— Ось, Раєчко, — відповів Руслан, — помилуйся. До твого двоюрідного брата ще одні родичі в гості завітали.

— І також без попередження? — суворо запитала Раїса.

— Ну а як ти хотіла, — відповів Руслан. – Як належно.

До передпокою з іншої кімнати вийшли ще двоє чоловіків середнього віку, Тарас та Данило. Як з’ясувалося пізніше, вони були братами. І один з них (Тарас, здається) був колись одружений із двоюрідною сестрою Василя.

– Що трапилося? — суворо спитав Тарас.

— Василь із дружиною повернулися? — спитав Данило.

— Ні, — відповіла Раїса. — Це до Василя ще одні його родичі завітали.

— Ще родичі? — радісно поцікавилася дівчина років двадцяти, що вискочила з ванної, яка була племінницею Василя, Ксенія. — І також без попередження?

– Так вийшло, – злякано відповіла Ольга.

З кухні до передпокою вийшли ще чотири людини: дві жінки та двоє чоловіків.

– Сергій, – представився один. — Тесть Василя. Це ось моя дружина, Ніна. Нещодавно побралися. Приїхали до столиці на медовий місяць.

— А я мама другої дружини Василя, Марина, — представилася інша жінка. – А це мій третій чоловік Денис.

— Ви нещодавно одружилися? — злякано спитала Ольга.

– Ні, – відповів Денис. — Чесно кажучи, ми хоч і живемо разом, але ще не розлучилися зі своїм колишнім подружжям.

— Розумію, — сказала Ольга.

– А де Василь? — спитав Геннадій.

— А Василь із дружиною поїхали до моря, — відповіла Ксенія.

— У них у Одесі родич живе, — додала Марина.

– Його випадково не Геннадієм звуть? – запитала Ольга.

– Точно! — радісно відповів Сергій. – Геннадієм.

— До нього й поїхали, — сказала Раїса.

У цей час у квартиру зателефонували. Родичі перелякано переглянулися і швидко розійшлися хто куди. У передпокої залишилися лише Геннадій та Ольга.

У двері знову зателефонували.

– Відкривай, – сказала Ольга.

Геннадій відчинив двері.

– Сюрприз! — закричав чоловік, що стояв перед дверима, з валізою.

Разом із ним була ще жінка та двоє дітей.

Геннадій впізнав свого двоюрідного брата.

— Льонька? — спитав він. – Ти чи що?

Леонід також впізнав Геннадія.

– А ти як тут? — спитав Леонід, заходячи до квартири і вводячи за собою дружину та двох дітей. — Ось, Маргарита, знайомся, брат мій двоюрідний, Геннадій. А це мої діти, Борис та Ігор.

— Моя дружина — Ольга, — представив Геннадій.

– Дуже приємно, – сказала Маргарита.

– І мені, – відповіла Ольга.

– А де Василь? – запитав Леонід.

У передпокій по одному стали виглядати інші родичі.

— А це вони зараз тобі пояснять, — відповів Геннадій, показуючи на інших родичів. — А нам час, — він глянув на Ольгу. Пішли. Переночуємо на вокзалі, а завтра поїдемо.

– Куди? — злякано спитала Ольга. – Додому?

— Скажеш також, додому, — сердито відповів Геннадій. – Додому зараз ніяк не можна. Там зараз як мінімум дві родини. Ні. Поїдемо до Житомира. У мене там тітка двоюрідна живе.

— Попереджати її не будемо про свій приїзд? – Запитала Ольга.

Геннадій замислився.

– Ні! – рішуче відповів він. — Краще не попереджати. Так хоч якийсь шанс є на благополучний результат.