Як людина робить інших нещасними у власному будинку

Є в людини дім; тепла квартира. Холодильник із їжею; можна у будь-який час поїсти. Є книги, які можна читати затишним вечором. А можна кіно гарне подивитися. М’яка постіль чекає. А можна на дивані лежати і відпочивати.

А чоловік попив, поїв; тепер йому треба отруїти свій дім та життя іншої людини істерикою, причіпками, претензіями, сваркою… І заводить конфлікт така людина; отруює життя іншим, мучить, все псує…

Вону не дає відпочивати вдома, дихати та жити. Все йому не так, він усім незадоволений, на порожньому місці влаштовує сварку. А потім повисає похмурна напружена атмосфера. Це людина отруїла будинок і чуже життя.

Все є у людини. Але їй обов’язково треба лаятись, вимагати, нити, скаржитися, чіплятися…

І гарний будинок, затишний притулок від життєвих тривог, перетворюється на похмуре та токсичне місце. І ті, хто з такою людиною живе, стають нещасними та хворими. А іноді гинуть. Якщо іншого способу піти немає.

Одна людина може зробити інших нещасними у власному домі. І наповнити будинок міазмами.

Потім ці люди жаліються: як же так вийшло? Чому все так погано? Чому від мене пішли? Чому захворіли? Чому їх не стало?

Тому що він позбавив інших спокою у власній хаті. А це – єдиний наш притулок. Іншого нема. Навіть розкішний готель – не притулок. І чужа квартира – не притулок. І лавочка у парку… Тільки будинок і є. Свій будинок, який ця людина перетворила на отруйне та небезпечне місце.

Він усе отруїв. І книги, і кіно, і ліжко, і їду в холодильнику, і воду в крані, і повітря. І немає більше притулку; отже, немає і домівки. Є приміщення. Куди не хочеться йти. Але іноді йти доводиться, то буває.

Так одна людина може позбавити дому інших. А потім жалітися і шкодувати себе. На руїнах колишнього затишного будинку.