Свекруха вважає, що день народження сина – це її свято, і їй вирішувати, хто буде туди запрошений

Свекруха у мене свято переконана, що день народження її сина – це насамперед її свято. Тому вона вважає себе у праві вирішувати, хто туди буде запрошений, як і де святкуватимуть.

У мене класична свекруха з анекдотів. Та сама мама, яка вважає дружину сина найлютішим ворогом, який підісланий зіпсувати життя її хлопчику.

Мама чоловіка намагалася засунути свій довгий ніс на всі аспекти нашого життя, але зі мною цей фокус не пройшов. Живемо ми в моїй квартирі, куди свекрусі було заборонено з’являтись без мого запрошення. Вчити мене готувати теж не потрібно, я кухар за освітою та професією. А з чистотою у своєму будинку я розберуся якось без її цінних порад.

Раніше чоловік міг десь прогнутися під маму, відчуваючи за плечима опору в моєму обличчі, став жорсткіше відстоювати свої особисті межі. Раніше йому було складніше – батько для нього в цьому прикладом не був, він давно і надійно лежав під п’ятою владної дружини.

Багато чого нам за ці короткі чотири роки довелося пережити в цій нерівній сутичці, але що мені ніяк не вдавалося відбути, то це впевненість дорогоцінної мами чоловіка в тому, що його день народження – це її свято.

– Звичайно, мій, а чий ще? Я дев’ять годин мучилася, народжувала сина, а до того дев’ять місяців виношувала. Тому так, це моє свято, – голосно заявляла вона.

Тому раніше дні народження чоловіка більше скидалися на якісь невиразні посиденьки. Свекруха запрошувала свою рідню і подруг, вбиралася, і весь вечір привертала до себе увагу. Після другої чарки про справжнього винуватця урочистості вже ніхто не згадував.

Так як продукти та міцні напої закуповував винуватець урочистостей, а саме мій чоловік, грошей на повторне святкування вже не залишалося. Як і сил, бо велику частину столу доводилося готувати мені.

Свекрусі ж треба, щоб стіл ломився, та не якимись повсякденними продуктами, їй вишуканості подавай. Влітало це сумне свято нам у копієчку. І це я ще мовчу про обов’язковий подарунок для свекрухи.

Чоловік до цього звик, а ось мені за нього було прикро. Тому цього року я вирішила влаштувати йому нормальне свято, таки тридцять років, кругла дата. Підготовку розпочала заздалегідь.

Зняли на базі відпочинку будиночок на два дні, вирішивши, що один день відзначимо із сім’єю, а другий уже гулянням із друзями. Підготувала меню, з друзями приготували подарунки, деякі сюрпризи. Дуже хотілося, щоб цей день народження відрізнявся від попередніх сумних застіль.

Чоловік від ідеї відзначити свій день народження на базі був у захваті. Правда, він сумнівався, що мама оцінить такий новаторський підхід, але я заспокоїла його – перший день буде з сім’єю, так що по суті вона нічого не втратить.

Говорити мамі чоловіка про те, що цього року жодних традиційних гульбищ не буде, пішла я. Чоловіка вона може прогнути, натиснути на почуття, а зі мною так не вийде.

Я пояснювала концепцію заходу, дивлячись, як у свекрухи витягується обличчя. Коли я закінчила її прорвало.

– Чому зі мною не порадились? Це і моє свято, а ти все зіпсувала!

– Свято буде, і ви там будете. Тільки замість двадцяти незрозумілих тіток там будемо ми з чоловіком, ви з чоловіком, мої батьки та брат свекра з дружиною. Ніхто у вас свято не відбирає. Просто будуть найближчі.

– А як же Марію, і тітку не покликати? Я вже запросила своїх подруг!

– На базі є обмеження щодо місткості будиночка. Ми й так доплачували за додаткове місце. З подругами ви можете чудово потім зустрітися і посидіти, ми вам там абсолютно не потрібні, – терпляче відповідала я, а сама думала, що свекруха в житті не закочуватиме своїм подругам такий бенкет, як завжди, власним коштом.

Свекруха вирувала, пробувала плакати, казала, що ми відбираємо у неї свято. Звісно, ​​відбираємо, адже у тій компанії, що я перерахувала, їй буде важко перетягнути ковдру на себе. Без кумів їй буде незвично, вони подарунки зазвичай дарують їй, а не імениннику.

Свекруха наполягала, щоб покликати весь свій звичний натовп, але я сказала, що вже все підраховано та оплачено. Якщо їй хочеться збирати весь табір, то вона оплачуватиме це зі своєї кишені.

Я додому доїхати не встигла, як свекруха почала скаржитися синові. Але він молодець, тримався стійко і під мамині маніпуляції не піддався. Навіть нагадування про дев’ятигодинні пологи його не зламало.

– Якщо ти не зважаєш на мене, відбираєш у мене свято, то мене в цей день не чекай, – трагічно закінчила вона розмову.

Чоловік засмутився, звісно. Адже якщо не прийде мама, то й тато не поїде, він дружині поперек слова не скаже. Виходить, батьків чоловіка на святі не буде.

– Якщо вона так вирішила, то нехай нарікає на себе, ми її покликали, вона не пішла, – вирішив таки чоловік, але я бачила, що йому нелегко це дається.

До свята ще три тижні, а свекруха вже примудрилася підгадати синові день народження. Я ще спробую з нею поговорити, але дуже сумніваюся, що від цього буде якийсь толк. Але я в будь-якому випадку докладу всіх зусиль, щоб цей день народження чоловікові запам’ятався як один із найкращих. Навіть якщо його мама старанно все псуватиме.