– Мамо, перепиши все майно на мене, поки ти в змозі, – сказав син Ользі

– Запустили ви себе, Ольга Петрівно, ну на цукор можна було здавати хоч іноді. Адже не юні вже, – сказав лікар

– Все так погано?

– Нічого, тепер знаємо, що до чого. І ви знатимете. Все буде нормально.

Ольга лежала розгублено, оглядаючи білі стіни, І їй здавалося, що насправді все дуже погано.

Здавалося, раніше її здоров’я ніколи не підводило. Але вже на пенсії вона опинилася в лікарні зі складним переломом ноги. Сталося це на дачі, коли спускалася зі сходів.

Ольга почувала себе безпорадною та старою. Раніше свого віку не помічала. Не любила ходити вона лікарнями Але тут вона була не одна. У палаті їх було п’ятеро, і цілими днями спілкувалися. Іноді це їй навіть набридло.

Син її відвідував часто, приносив продукти і все, що Ольга просила. Вона ділилася з ним, переживала, що все повільно гоїться.

Але одного разу син прийшов і несподівано для Ольги почав розмову про спадок

– Мамо, бачиш здоров’я твоє зовсім похитнулося то одне, то інше. Хоча сподіватимемося на краще, але лікар каже, що твої справи не дуже, та ще й вік, він тільки додається. Поки ти в змозі, напиши дарчу на все майно на мене., а то мало що може бути .

– А що може бути? І так тобі все дістанеться після мене.

– Мамо, ти така наївна. Коли справа торкнеться спадщини, там усі налетять. А батько, його родина, та мало хто ще, багато випадків, всього й не передбачиш. А так, якщо напишеш, все буде спокійно. Я буду спокійний .

– Якби твій батько хотів цього, давно б зробив. Так він залишив нам усе. Ну гаразд, я подумаю, – сказала Ольга.

Вона справді задумалася. Їй здавалося, що їй уже недовго залишилося на цьому світі і неприємно було, що син так просив.

Ольга ростила Олега одна. Так вийшло, не склалося у неї із чоловіком. Він пішов до іншої, коли Олег ще був маленьким. Чоловік все залишив їм, а потім і аліменти платив.

Ольга заміж більше не вийшла. Не хотіла травмувати сина та й сама не хотіла. Впряглася в роботу. Працювала бухгалтером, брала підробіток, Робила звіти, іноді ночами не спала. Намагалася, щоб усе у сина було не гірше за інших.

Вночі в палаті вона не могла заснути.

Сьогодні чергувала медсестра Марина. Вона зауважила, що з Ольгою щось не те. Розговорилися.

– Щось ви засмутилися сьогодні, нога чи щось інше турбує ? – запитала вона.

Ольга все їй розповіла.

– Звичайно, це не моя справа, але я не радила б вам з цим поспішати, – сказала Марина. Тим більше, вирішувати такі питання зараз, коли ви в такому пригніченому стані. Зараз вам все здається похмурим, але це минеться. Але майте на увазі, якщо ви все перепишете на сина, у вас не буде нічого свого. Це я точно знаю. І взагалі спочатку треба радитися з юристами. Тож подумайте.

Я тут надивилася всякого. Бачила багато сумних доль, коли старі та немічні виявляються нікому непотрібними, навіть своїм дітям.

Та ви й не поспішайте себе ховати завчасно. Просто треба буде займатися собою. Це вимагатиме не лише зусиль, а й грошей. Сумніваюсь, що лікар сказав так про вас, я уточню.

Добре вам би потім поплавати, відпочити, навіть можна і на море з’їздити. Так що прибережіть поки що своє майно та гроші, вони вам ще знадобляться самій.

І справді, лікар Ольгу потім теж заспокоїв.

– Мамо, ну ти як, подумала? , – нагадав їй син, коли прийшов наступного разу її відвідати.

– Подумала, Олеже. Але я поки нічого писати не буду .

Син промовчав, але з цього дня перестав приходити до неї. Ольга дзвонила йому, а він знаходив знаходив відмазки.

Коли Ольгу виписали, ніхто її не зустрічав, а вона поки що все ще пересувалася насилу. Викликала таксі і якось дісталася квартири.

Ольга побачила, що і син, і невістка на неї скривджені, ніби вона зробила щось погане. Невістка взагалі з нею не розмовляла, син тільки “так” і “ні”. Тільки онук її радісно зустрів. Скучив за бабусею.

Ось так повною мірою вона побачила справжнє обличчя найближчих їй людей у ​​скрутну хвилину.

Ользі було важко щось робити по дому, виходити надвір, щоб трохи погуляти і подихати. Їй потрібна була допомога, але їй демонстративно відмовляли. Мовляв, дивись, яка ти безпорадна, без нас нічого не можеш, а нам відмовляєш.

Так минув тиждень і Ольга вирішила поговорити із сином та з невісткою серйозно та відкрито.

– Ось що я думаю, діти мої , – сказала вона. Якби я все переписала б на тебе, Олеже, могло бути навіть ще гірше, ніж зараз. Ви б, напевно, просто виставили мене з квартири як непотрібну річ, адже я не мала би жодних прав на квартиру.

– Мамо, ну не такої ж міри , – сказав Олег.

– До такої, сину, хоч є й гірші варіанти.

Я працювала, ночей не спала, щоб тебе вивчити. Вчитися ти не хотів, довелося платити. І ось, що я отримала в результаті за все.

Ви робите лише те, що хочете, що вам подобається. І за мною доглядати ви не хочете. А в мене хтось спитав, що я хочу? Нікому це не цікаво. Постійно робота, дача, няньчилася з онуком, поки ви їздили на моря та океани. Я вже сто років там не була. От би поїхати відпочити, але я сама не зможу.

Так от, якщо ви не хочете, мені доведеться найняти людину за гроші. Гроші свої, які я обіцяла вам на машину, не дам. Вони мені потрібні. Або я запрошу свою племінницю із села. Вона зараз навчається тут у місті та живе у гуртожитку. Я думаю, вона буде згодна доглядати за мною, якщо я перепишу на неї дещо.

Видно було, що для сина з невісткою все це несподівано. Вони мовчали, а потім розгублено розійшлися по кімнатах.

Мовчали кілька днів, але потім Олег сам почав розмову.

– Мамо, ми тут весь цей час дізнавалися, куди краще поїхати. Вирішили в Чорногрію. Ти ж там не була жодного разу. Є квитки за місяць, у середині серпня. На той час тобі краще буде і вже не так буде жарко. А так вибач. Напевно, ми поводилися безглуздо. Ну ти надоумуй нас іноді, ми ж твої діти.

Тепер у вихідні вони всією родиною виїжджали на дачу. Раніше Ольга сама там працювала. Син іноді мало не на руках її тягав, у всьому допомагав матері

Ніколи Ольга не відчувала стільки турботи та уваги до себе. Невісточку начебто підмінили. Така привітна стала. Раз у раз питала у Ольги: – “Вам так зручно? А на вечерю що б ви хотіли?”

А потім цілих два тижні було море. Ольга, як їй і радили, намагалася більше плавати. Море, сонце, фрукти, позитивні емоції поступово зробили свою справу. Ольга майже одужала, лише трохи накульгувала.

– Краса, – думала вона, слухаючи шум хвиль. Чому я раніше у всьому відмовляла собі, навіть коли були можливості. Адже сама собі й відмовляла. Навіщо? Сама себе не цінувала, та й отже, інші теж.

Загалом життя змінилося, і на краще.

Пізніше Ольга зауважила, що син почав намагатися більше заробляти. А раніше працював тільки для галочки, бо мати допомагала, навіщо намагатися.

Купили вони квартиру в іпотеку. Вже майже розрахувалися. А Ольга? Звичайно вона допомагає їм за можливості. Просто тепер у них все взаємно.