Чоловік майже всю зарплату віддає матері. Я розлютилася і провчила його

Матері мого чоловіка нещодавно виповнилося шістдесят років. Вона на пенсії, хоча виглядає і почувається чудово, вирішила, що більше працювати не буде. А грошима її забезпечить єдиний та улюблений синочок, тобто мій чоловік.

Власне, Олексій виявився не проти такої постановки питання і добровільно взяв на себе погашення її комунальних платежів, придбання продуктів і всяких потрібних для дому речей, від техніки до миючих засобів. Зрозуміло, все це влітає нам у хорошу копійчину, але він начебто не розуміє цього.

Я не раз висловлювала йому свої претензії, а у відповідь чула лише одне:

– Мама виховувала мене одна. Вночі не спала, не доїдала, не відпочивала. Що, я не можу тепер віддячити їй за це? Вона заслужила на те, щоб я про неї дбав.

Нормально так? Ні, я все розумію, це його мати, але я тут до чого? Чому замість того, щоб зробити подарунок мені, він купує щось їй?

Нещодавно сталося те, що вибило мене з колії. Якось увечері ми заїхали до свекрухи, Олексій купив своїй матусі ліки за величезним списком і особисто доставив його. Оскільки ми були разом, мені теж довелося піднятися до неї і погодитись на чашку чаю.

Поки Олексій розповідав мамі, як пройшов його день і цікавився її здоров’ям, я не відводила погляду з нової посудомийної машини, яка тепер стояла на місці старої шафки.

Посудомийна машина, та сама про яку я так довго мріяла, була не в мене, а в моєї свекрухи! І подарував її їй, звичайно ж, дорогоцінний синочок!

– Ти що, взагалі отетерів? – зірвалася я на свого благовірного, тільки-но ми сіли в машину. – Я стільки років прошу тебе купити мені посудомийку, але ти тільки рукою на це махаєш, а матусі своїй – ось, будь ласка, так?

У цього зухвалця вистачило сміливості ще й виправдовуватися.

– Вона вже літня і їй важко працювати руками. А ми з тобою молоді і живемо вдвох, я за собою посуд мию, ти за собою, все справедливо.

Я розплакалася, але, хоч би скільки я істерила, на Олексія це не справило жодного враження. Він був упевнений у своїй правоті. І тоді я вирішила провчити його.

– Що у нас на вечерю? – спитав він якось невдовзі після сварки.

– Нічого, – відповіла я. – Вибач, я теж з роботи та грошей у мене немає.

– В якому сенсі? – здивувався він.

– В прямому. Я купила своїм батькам тижневий відпочинок у санаторії. Вони востаннє відпочивали ще тридцять років тому назад, ти що, думаєш, вони не заслужили цього?

– Ну гаразд, – знизав плечима Олексій і замовив піцу. Але він не знав, що це лише початок.

Незабаром у нас в будинку закінчилося абсолютно все: від нормальних продуктів до звичайних миючих засобів.

Олексій щось купував сам, але я більше взагалі не ходила до магазину та зовсім нічого не готувала. А коли одержала зарплату, сказала, що знову віддала її батькам.

– Що ти хочеш мені довести? – запитав Олексій, не витримавши.

– Нічого, – знизала плечима я. – А що тебе не влаштовує? Ти розпоряджаєшся своїми грошима як хочеш, я розпоряджаюся своїми і всі задоволені, так?

– Ні! – гаркнув він у відповідь.

– Тоді поясни, – сказала я спокійно. – Чому твоя мати має жити за твій рахунок, а я тягнути на собі наш власний бюджет?

Справа закінчилася тим, що Олексій став брати якісь підробітки, щоб упоратися із запитами мами та не лізти у наші спільні гроші. Я до цього поставилася нормально, адже наш фінансовий добробут відновився. Щоправда, не знаю, наскільки Олексія вистачить. Але це буде йому добрим уроком.

Я нічого не маю проти того, щоб він час від часу допомагав матері, але постійно жити за наш рахунок, це явно перебір, з яким я ніколи не погоджуся.